ЛАРИСА ФІЛІПОВА: «ЛЮБІТЬ СВОЮ ПРОФЕСІЮ І ЛЮДЕЙ!»

Нотаріат України № 2 (33) 2019

Лариса Петрівна Філіпова – справжня легенда нотаріату України, адже присвятила професії вже 40 років. Розпочала свій шлях у нотаріаті з травня 1979 року, з посади державного нотаріуса Вільнянської державної нотаріальної контори Запорізької області. Згодом працювала в Третій та Першій запорізьких державних нотаріальних конторах, у грудні 1993 року призначена на посаду завідувача новоствореної Восьмої запорізької державної нотаріальної контори. З 1999 року – приватний нотаріус  Запорізького міського нотаріального округу.

Окрім нотаріальної практики, Лариса Петрівна активно долучалась до розбудови професійного самоврядування – входила до складу правління Запорізького відділення Української нотаріальної палати, очолювала Комісію НПУ з питань соціального захисту та професійних прав нотаріусів. Також була членом кваліфікаційної комісії при Запорізькому обласному управлінні юстиції.

На рахунку Лариси Петрівни багато професійних нагород, зокрема відзнаки УНП та НПУ, грамоти обласного управління юстиції. Лариса Філіпова занесена до Золотої Книги нотаріату України.

– Ларисо Петрівно, як починався Ваш шлях у нотаріаті?

– Мені був 21 рік, коли я стала державним нотаріусом Вільнянської державної нотаріальної контори і вперше переступила поріг Першої запорізької державної нотаріальної контори у якості стажиста. У відділі кадрів обласного управління юстиції сказали, що я – наймолодший нотаріус в області. Було цікаво, але трохи страшно, адже за два місяці стажування я повинна була опанувати всі премудрості професії нотаріуса.

А потім почалося самостійне життя в нотаріаті. На той час в районних держнотконторах  не було ні консультантів, ні секретарів, ні прибиральниць. Усім займався нотаріус. Хоча, це не стільки обтяжувало роботу, скільки допомагало, бо відразу відпрацьовувались всі етапи нотаріального процесу. Допомагало і те, що на той час законодавство було більш стабільним. Перша запорізька держнотконтора була методичним центром, виробляла і розповсюджувала єдину нотаріальну практику, зразки документів, для молодих нотаріусів проводилися додаткові практичні заняття.        

– Якщо говорити про сучасний нотаріат України – які найбільші проблеми у цій сфері можете виділити?

– Непрофесіоналізм. Непрофесіоналізм законодавців, недосконалість документів, з якими ми стикаємося в процесі роботи, «різношерстна» нотаріальна практика, демпінг, відкати. Це все людський фактор. І я не знаю, як з цим боротися. Мене з перших днів вчили, що нотаріат – це не бізнес, це професія, яка покликана допомагати людям. І мої колеги, у переважній більшості, так і працюють, віддаючись роботі на всі сто відсотків, щоденно вирішуючи долі людей. Серед моїх друзів-колег багато таких, які у професії більше 20, 30 і навіть 40 років!

Незахищеність. Незахищеність юридична, незахищеність професіональна, незахищеність соціальна. Нотаріальна палата України прикладає багато зусиль, щоб захистити нас від нападок непрофесійних журналістів, щоб зняти з нас тавро «чорних нотаріусів», захистити від камеральних  перевірок і відключень. Але на сьогоднішній день немає соціальної програми захисту приватних нотаріусів. Ми не маємо матеріальної підтримки при тривалому захворюванні, у нас безоплатні відпустки, неможливо надати матеріальну допомогу колегам-пенсіонерам. Вважаю, що необхідно створити при НПУ відповідний фонд соціальної підтримки чи соціального захисту нотаріусів.

– Яка Ваша думка про роботу електронних реєстрів?

– Нарікань з боку нотаріусів на роботу електронних реєстрів дуже багато. Це на сьогодні наша найболючіша проблема, яка відбирає значну частину робочого часу і нервів. Я зараз скажу, можливо, крамольну річ, але, на мою думку, реєстрація прав – це дія, яка не відповідає природі латинського нотаріату. Знаю, що багато моїх колег поділяють цю думку. Але вже так є.

– Можливо, потрібні певні зміни на рівні законодавства?

– Довгий час ми обговорюємо ідею написання Нотаріально-процесуального кодексу. Мрію побачити цей закон у дії, він би вирішив багато проблем у нотаріальній практиці.

– Складається таке враження, що український нотаріус – універсальний солдат, який може все.

– Так, нотаріуси – люди грамотні, сміливі, готові вирішувати будь-які поставлені задачі. Взагалі, Ви помітили, настільки різносторонньо розвинуті наші нотаріуси? Багато хто з них пише вірші, детективи, психологічні нариси, малює картини, вишиває, успішно займається спортом. До речі, в цьому році відділення НПУ Запорізької області уже вп’яте організовувало щорічну творчу виставку нотаріусів області. Вражає, настільки професійно створені ці роботи.

– Ларисо Петрівно, розкажіть, будь ласка, про людей, яких Ви можете назвати своїми вчителями в нотаріаті.

– З самого початку я «потрапила в хороші руки». Олексій Андрійович Алексенко – заступник начальника обласного управління юстиції в Запорізькій області. Він мене і привів (в буквальному сенсі цього слова) в нотаріат. Строгий, педантичний, принциповий,  безапеляційний, досконало знав тонкощі професії. Його боялися, але до мене Олексій Андрійович ставився з батьківською теплотою і справедливою вимогливістю.

Марія Теофанівна Кірюшко – корифей нотаріату, присвятила професії більше 50 років життя. Вона вкладала в мене перші зерна знань про нотаріат, вчила наполегливості та вимогливості до себе, підказувала, підтримувала, і стала такою рідною, близькою – більше, ніж вчителем. Вона була для мене другою мамою, другом сім’ї. І Олексій Андрійович, і Марія Теофанівна вже давно пішли у вічність. Але спогади про них завжди гріють мою душу.

В 1992 році мене спіткала біда – тяжко захворіла мама. Я вимушена була довгий час її доглядати. Постало питання: залишити роботу. У цей час мені підставила плече Людмила Євгенівна Малишева. Вона взяла мене до Першої запорізької держнотконтори, всіляко підтримувала. Тільки завдяки їй я залишилась в нотаріаті. Тоді у мене наче відкрилось друге дихання, виросли крила, я повірила в себе, відчула підтримку і сказала собі: «Я зможу!». Безмежно люблю і поважаю Людмилу Євгенівну, таку справедливу, строгу і по-материнському чуйну, мудру, з молодою душею і з юнацькою «задоринкою». Бажаю їй довгих років життя у повному здравії!

– Ви також стали вчителем для нотаріусів-початківців? Як складалися стосунки з колегами?

 – Доля була до мене прихильна. Вона зводила мене з цікавими, хорошими людьми. Якось так виходило, що недобросовісні і недоброзичливі біля мене не затримувалися. Кожен, хто був і є поряд, наповнює мене новими почуттями, новими знаннями, залишає свій незабутній слід в моєму житті.

Мої учні Олена Соха, Лілія Буцикіна увібрали краще, що дали мені мої вчителі, і цим я поділилася з ними. Мені подобається, коли молодь вчиться, наповнюється новими знаннями (а в нотаріаті неможливо стояти на місці). Так от, і Олена,  і Ліля, стали прекрасними фахівцями, вони принципові у прийнятті рішень, але не позбавлені здатності співчувати, розуміти, допомагати. Пишаюсь вами, мої дорогі дівчатка!

У мене завжди був згуртований колектив. Взаємодопомога і взаєморозуміння допомагають у роботі, сприяють спокійній, доброзичливій обстановці.  Мої помічники – це мої названі діти. І коли вони, вибравши собі нову стежку в житті, йдуть від мене, піднімаються професійними сходинками все вище, вдосконалюються і з вдячністю згадують уроки, які отримали в нотаріаті, я радію разом з ними і пишаюся ними! Нотаріат вчить бути уважним, прискіпливим, помічати нюанси, дрібниці, бути відповідальним у прийнятті рішень.

– Як стати успішним нотаріусом?

– Варто врахувати, що кар’єрного зростання (у звичайному розумінні цього поняття) в наші професії немає – нотаріус починає і закінчує діяльність у цьому статусі. Тому успішність нотаріуса – це його репутація, авторитет, кваліфікація, професіоналізм, що повинні зростати впродовж всього нотаріального життя.

Бесіду вела Юлія Шешуряк