ЄВГЕНІЯ ЗАРІЦЬКА: «НАЙБІЛЬШЕ ПРОФЕСІЙНЕ ДОСЯГНЕННЯ — ВДЯЧНІСТЬ ЛЮДЕЙ»
Бути нотаріусом — означає займатися суспільно-корисною справою, і важливо робити це відповідально, красиво та з любов’ю. Бути нотаріусом — повністю віддаватися обраній професії та отримувати взаємність: саме стільки, скільки необхідно для того, щоб відчути себе потрібним, а тому — щасливим. Про це в інтерв’ю журналу «Нотаріат України» розповіла Євгенія Заріцька, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу, голова відділення Нотаріальної палати України в Житомирській області.
— Євгеніє, ким Ви мріяли бути в дитинстві?
— Я не мріяла, а завжди знала, що буду юристом, тому що найвищий авторитет для мене — моя мама, юрист з університетською освітою.
— Чому Вашим вибором як юриста став саме нотаріат?
— Після четвертого курсу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого я проходила практику в суді, органах прокуратури та нотаріату. Потрапила до Першої житомирської державної нотаріальної контори і була вражена високим рівнем команди професіоналів-нотаріусів. Відтак, зрозуміла, що хочу бути частиною цієї нотаріальної спільноти. Тому й обрала для себе саме цю юридичну спеціальність, яка, на мій погляд, є найближчою до потреб людей.
— Колеги дуже позитивно відгукуються про Вас, відзначають людяність, доброту, ввічливість, етичність. Такі риси характеру допомагають в нотаріальній практиці, спілкуванні з клієнтами?
— Вдячна колегам за такі відгуки, це приємно та відповідально. На мій погляд, найголовніші риси характеру нотаріуса — терпіння, тактовність, вміння слухати та чути відвідувача, встановлювати особистий контакт. Потрібно просто любити та поважати людей.
— А як саме суспільство сприймає нотаріат?
— Я впевнена, що суспільство довіряє нотаріату. Нотаріус — це особа, до якої звертаються з будь-якою проблемою, починаючи з дрібної побутової і закінчуючи вирішенням складних юридичних питань.
— Чи згодні Ви, що кожен нотаріус може впливати на імідж професії, і як саме?
— Звичайно, повага до професії — результат праці усіх нотаріусів. Кожен повинен намагатися якнайкраще виконувати свою роботу, створювати якісний результат.
— Ваша робота у професійному самоврядуванні нотаріату мотивує Вас? За яким принципом працюєте як голова відділення НПУ?
— Протягом багатьох років я була заступником голови нашого відділення, тому мала досвід роботи у правлінні. Як і мій колега-попередник, я намагаюся дотримуватися партнерського стилю керівництва. А найкраща мотивація — це довіра колег!
— Правління відділення працює як єдина команда? Як вирішуєте конфлікти?
— Працюємо злагоджено, але, безумовно, є до чого прагнути. У спірних питаннях намагаємося домовлятися, дослухаємося до думки кожного.
— У зв’язку із пандемією коронавірусу працювати нотаріусам стало складніше?
— Так, суттєво складніше. Нотарі, як і всі інші представники публічних професій, знаходяться в зоні ризику, перебувають під значним психологічним тиском. Пандемія — своєрідний цивілізаційний виклик. Потрібно приділяти особливу увагу етичному спілкуванню з колегами та відвідувачами: стримувати надмірні емоції, зберігати витримку й особисту гідність, проявляти силу характеру, частіше посміхатися, намагатися вселяти в оточуючих впевненість в тому, що все буде добре, всі труднощі минають.
— Є фактори, які ускладнюють роботу нотаріуса незалежно від епідемій, маю на увазі суперечливість законодавства, технічні недоліки реєстрів, надмір паперової роботи тощо…
— Немає ідеальної сфери діяльності, тому всі перераховані недоліки нівелюються позитивними сторонами професії, довірою, вдячністю, повагою людей, яким ти допоміг. Але, звичайно, всі юристи мріють про стабільне, чітке, розумне законодавство.
— Як Ви оцінюєте роботу НПУ, її розвиток? Адже Ви як член Ради НПУ бачите всі процеси зсередини.
— Команда НПУ за досить короткий час змогла забезпечити прозору та ефективну діяльність, відмінно працює аналітично-методичний напрямок, надихає принциповість в питаннях захисту існування професії, впевненість руху до сильного самоврядування та саморегулювання, активізація міжнародного співробітництва з МСЛН, нотаріальними палатами інших країн.
— Нотаріальна спільнота Житомирщини — дружна команда? Проводите разом дозвілля, радитеся з робочих питань? Також, наскільки я знаю, відділення активно займається благодійністю.
— Основний принцип — це взаємоповага. В нас гарні стосунки, активно спілкуємося між собою з питань нотаріальної практики, радимося, допомагаємо один одному та ділимося досвідом. Звичайно, збираємося з приводу радісних подій та підтримуємо один одного у важкі часи. Нотаріат Житомирщини багатий на нотаріальні династії, їх у нас аж двадцять, троє колег продовжують справу батьків. Наша обласна нотаріальна спільнота має досить багато активних представників, статті колег публікуються в спеціалізованих правничих виданнях, маємо спортивні досягнення тощо. Дійсно, багато уваги спільнота приділяє різним благодійним проектам. Відділенням завжди вітається ініціатива та щиро підтримуються всі починання колег.
— Що цікавого варто знати про Житомир?
— Житомир — моє люблене місто, історія якого починається з глибини віків. Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенди, свою назву місто отримало за ім’ям дружинника київських князів Аскольда і ДіраЖитомира, який нібито відмовився служити ворогам князів, зник в лісах і оселився на скелі при злитті річок Кам’янки і Тетерева. В інших легендах розповідається, що тутешні жителі здавна торгували хлібом, жили мирно. Існують свідчення про те, що в давнину навіть в центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряки. Про місто казали: «мир і жито», «мир житичей». Можливо також, що Житомир — скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя. В 1444 році Житомир отримав магдебурзьке право. Височить у місті пам’ятка древньої культури — Замкова Гора, на якій у 13-17 століттях стояв замок-фортеця. Територія замку перевищувала 3,5 десятини, у підземних ходах переховувалось населення під час татарських навал. Цікавим витвором природи є скеля «Голова Чацького», яка розмістилась на схилах Тетерева. З такою назвою скелі пов’язана легенда про нещасливе кохання. Розповідають, що сотні років тому жив тут польський граф, пан Чацький, який до нестями кохав свою красуню-дружину. Але вона зраджувала йому, тому в розпачі Чацький розігнав свого коня на верхівку скелі та кинувся у річку. Частина скелі звалилась разом з ним, а відтак верхівка її стала схожою на людську голову. Із Житомиром пов’язані імена видатних діячів науки і культури. Тут жили та працювали відомі письменники, композитори, театрали, драматурги. І, думаю, всім відомо, що в Житомирі народився головний конструктор перших штучних супутників Землі і космічних кораблів Сергій Павлович Корольов. У Житомирі дислокується славетна 95-та окрема десантно-штурмова бригада, якою неймовірно пишаємося. Сучасний Житомир — невелике, але затишне, зелене, культурне, спортивне, інноваційне та комфортне для життя місто, яке раджу відвідати кожному.
— Окрім прогулянок вуличками рідного міста, чим любите займатися у вільний час?
— Весь свій вільний час я провожу з родиною, друзями. Люблю природу, ліс. Радію простим речам! Як казав Альберт Ейнштейн, «є лише два способи прожити життя: перший — ніби чудес не існує, другий — ніби навколо лише чудеса».
— А якщо трапляється важкий день — чия підтримка допомагає у першу чергу?
— Безумовно, рідних та близьких людей. У професійних питаннях часто виручають колеги, як порадою, так і дружньою підтримкою.
— Радієте, що Ваша професійна доля склалася саме так?
— Я люблю свою роботу і пишаюсь своїм вибором. Найбільше моє професійне досягнення — це довіра та вдячність людей, моїх клієнтів.
— Про що важливо думати кожному нотаріусу, розпочинаючи робочий день?
— Сьогодні знову я займатимуся важливою, потрібною, корисною, улюбленою справою, і зроблю це професійно, відповідально, красиво, легко та з величезним задоволенням!
— Як потрібно любити нотаріат?
— Обраній професії слід бути відданим. Віддаєш любов, знання, вміння, зусилля, час — і завжди отримуєш взаємність. Отримуєш стільки, скільки необхідно для того, щоб відчути себе потрібним, а тому — щасливим.
Бесіду вела Юлія Шешуряк
Фото: Павло Паригін
