ЯНА ДВОРНИК: «Вранці замість кави купуємо бензин для генераторів, а у села виїжджаємо із саперами»
Приватний нотаріус Балаклійського міського нотаріального округу Харківської області Яна Дворник перша відновила роботу в Балаклії після деокупації. У інтерв’ю журналу «Нотаріат України» нотаріус розповіла, як вдалося повернутися до рідного міста, та як нотаріусам працюється на Харківщині, під постійною загрозою обстрілів.
— Яно, розкажіть вашу професійну історію в контексті війни — коли довелося призупинити роботу, де перебували цей час, коли повернулися?
— На початку 2022 року, коли зросла робоча активність після новорічних свят, я працювала в звичайному режимі. Тоді мало хто серйозно відносився до інформації про можливий напад, хоча чоловік з сином ще тижні за три до початку війни намагались достукатись до моєї свідомості та переконували, що війна почнеться. Я не хотіла думати про це, будувала плани, формувала запис відвідувачів далеко наперед.
Для мене все змінилось днів за десять до початку агресії. Я почала отримувати інформацію з достовірних джерел: друзів та рідних із правоохоронних органів, ЗСУ, політичного прошарку, тому зрозуміла, що загроза набагато реальніша, ніж я її уявляла. Почали з сім’єю планувати наші спільні дії, заготовили для батьків харчі, паливо, кошти, тому що вони категорично не захотіли покидати свої домівки, аргументуючи це тим, що вони вже старенькі, і краще загинути вдома, ніж шукати іншої долі на чужині.
Зважаючи на те, що так названі «ЛНР» та «ДНР» знаходься від нас на відстані витягнутої руки, ми бачили, як там розвивались події, та розуміли, що в разі окупації нашого міста ми можемо ніколи не повернутись додому. Головним для нас було знаходитись на безпечній території та мати можливість вільно приймати рішення.
Ввечері 23 лютого почали надходити дуже тривожні сигнали. Довелося зібратися, вночі заїхали в офіс, я склала печатку, ключі, бланки, ноутбуки, і поїхали ночувати до батьків. Близько п’ятої ранку прокинулись від звуків обстрілу аеродрому в місті Чугуєві та зрозуміли, що почались бойові дії…
Обійняли батьків, які плакали так, як я ніколи в житті не бачила, забрали дружин і дітей наших друзів та цілою вервечкою вирушили на захід України. Так ми опинились в Івано-Франківську. Прийти в себе було дуже складно, всіх поглинула депресія, неможливо було дати собі раду.
2-го березня російські війська окупували Балаклію та більшу частину Ізюмського району, а невдовзі взагалі припинився зв’язок з рідними, місто було закрите окупантами для в’їзду і виїзду.
Йшли бойові дії, кожного дня приходили звістки про постраждалих колег, їх загиблих близьких, знищені і пошкоджені офіси, втрачені архіви. Надія на повернення до роботи в рідному місті почала згасати.
На початку літа ми із сім’єю переїхали до Києва. Були думки почати працювати в столиці, але передчуття та віра в наші Збройні Сили тримали надію на повернення. І це сталось! Завдяки нашим захисникам 8-го вересня Балаклія, а пізніше і весь Ізюмський район, було звільнено від окупантів.
Через два тижні, як тільки дозволили повертатись до міста, ми приїхали додому. Це був болючий момент, адже ми не бачили батьків більше півроку, наше житло і офіс були пошкоджені.
Місто здавалось мертвим: мінімум людей, майже відсутній автомобільний рух, відсутня електроенергія, газ, вода, зв’язок, інтернет, зруйнована інфраструктура, закриті підприємства, установи, організації… Здавалось, що життя в місто не повернеться, відчуття знаходження у фільмі про глобальну катастрофу не покидало.
Але почали повертатись люди. Мені телефонували, людям потрібна була нотаріальна допомога. Я зрозуміла — якщо я почну працювати, то дам змогу працювати технікам БТІ, землевпорядникам, адвокатам, і так кожний, хто повернеться, почне по ковтку повітря вдихати життя в наше рідне місто.
Моє рішення повернутися до роботи стало несподіваним для сім’ї, їм складно було відпустити мене одну так далеко від Києва. Зізнаюсь, що мені було страшно. Та й досі це відчуття ще присутнє, важко знаходитись так далеко від близьких. Але це мій рідний дім, моє рідне місто. Мешканці стомлені окупацією, але такі щасливі після звільнення! Емоції людей, які повертаються, дуже підтримують.
Як виявилось, за період окупації тільки в місті Балаклія і прилеглих селах сталось більше тисячі смертей, не говорячи вже про весь Ізюмський район. Тому присутність нотаріуса є дуже важливою для людей, питання спадщини є нагальними і становлять левову частку теперішньої роботи.
На сьогоднішній день місто оживає, все починає діяти як єдиний механізм, тому нотаріуси не мають права стояти осторонь цього процесу. Ми повинні докласти максимум зусиль, зробити все, що від нас залежить, щоб нашу перемогу ми святкували не в місті-привиді, а в квітучому місті.
— Яка зараз ситуація в місті — чи є проблеми із електропостачанням, мобільним зв’язком, підключенням до державних реєстрів тощо?
— Наразі в місті функціонують три інтернет-провайдера, світло відключають тільки під час обстрілів, газ є постійно, зв’язок відсутній тільки коли відсутнє світло. Реєстри працюють стабільно. Є проблема із землею, але це всеукраїнська проблема, пов’язана з неможливістю внесення координат і проведення кадастрової зйомки. Також є проблема у банківській системі, працює тільки одне відділення Ощадбанку та одне Приватбанку, черги неймовірні, оплатити через касу якісь рахунки дуже складно.
— Зараз вже більше колег працює в Балаклії?
— На сьогодні в місті Балаклія поновили свою діяльність три нотаріуси, всі вони повернулись в місто після деокупації.
Єдина наша колега, яка не покинула місто і пережила окупацію, це Світлана Соколова. Велика їй подяка за те, що стримувала намагання деяких не зовсім адекватних громадян звернутись до окупаційної влади ворога з проханнями про відкриття офісів нотаріусів з метою забрати з архівів відкриті за їхніми заявами спадкові справи, інші документи, які зберігаються в архіві нотаріуса. Світлані якимось чином вдавалось умовити цих людей дочекатись звільнення міста і повернення нотаріусів. На неї чинили тиск з метою примусити співпрацювати з окупантами, але, дякуючи ЗСУ, місто було звільнено, і всі ці погрози вороги не встигли втілити в життя.
— У вересні разом із президентом НПУ Володимиром Марченком та головою відділення НПУ в Харківській області Оленою Самощенко ви здійснили робочу поїздку у деякі міста Харківщини. Які враження залишилися від побаченого та спілкування з колегами?
— Поїздка з Володимиром Миколайовичем та Оленою Анатоліївною залишила безліч емоцій. Колеги з міста Чугуєва вразили своєю привітністю та незламністю. Незважаючи на те, що до сьогоднішнього дня Чугуїв обстрілюється, вони працюють на благо містян, волонтерять, донатять, тримаються.
Ізюм вразив мене дуже болюче, місто сильно розбите і спалене, зруйновані нотаріальні офіси, пошкоджені архіви, сумні і трагічні долі колег…
З жодним із них не вдалось поспілкуватись, бо до цього часу в місті знаходитись небезпечно, на сьогодні жоден нотаріус у Ізюмі не поновив свою діяльність. Місто намагаються пристосувати до життя, але руйнації як житлового фонду, так і критичної інфраструктури дуже суттєві. Бажаю колегам найшвидшого оздоровлення міста, можливості повернутись додому, сили та наснаги, щоб пережити біль і втрати, стати знову на ноги та процвітати.
— Як ставитеся до реформування нотаріату, які зміни вважаєте найпотрібнішими?
— Нотаріат останнім часом дуже прогресує. Хоча й війна завадила здійснити певні зміни на благо нотаріату, але я впевнена, що все попереду, і нотаріат не втратить можливостей. Хочеться відмітити роботу нашого самоврядного органу НПУ, а також колеги-депутата Ігоря Фріса і тих, хто працює з ними в тандемі, бо на мою думку, вони прикладають багато зусиль, щоб зберегти професію нотаріуса, розширити наші можливості, пристосувати їх до потреб та вимог часу, зберегти значущість нотаріуса. Нотаріальна спільнота з нетерпінням чекає змін до правил ведення нотаріального діловодства стосовно архіву нотаріуса, його наповнення та збереження, інших змін, пов’язаних з впровадженням Е-нотаріату.
— Чи достойно витримує нотаріат України складні воєнні умови?
— Нотаріат в умовах воєнного стану проявляє себе блискуче, демонструє високий професіоналізм, незламність, іноді навіть героїзм, взаємопідтримку, взаємодопомогу, гнучкість, постійно тримає руку на пульсі, аналізує потреби громадян і максимально намагається забезпечити можливість реалізації їх прав та захист інтересів. НПУ постійно взаємодіє з Мін’юстом, ВРУ, НАІС, іншими органами.
Особливо цю підтримку особисто я відчула під час складного поновлення доступу до єдиних та державних реєстрів. І Володимир Миколайович, і Олена Анатоліївна приклали всі зусилля, щоб Балаклія запрацювала якомога скоріше, незважаючи на всі перепони, які неочікувано виникли, за що їм велика подяка.
Нотаріуси всієї України займаються не лише виконанням своїх професійних обов’язків, але й активно допомагають українській армії. Наш регіон прифронтовий, тому ми вчиняємо нотаріальні дії для військовослужбовців та нужденних якомога дешевше, або взагалі безкоштовно, а також піклуємося про покинутих тварин, донатимо для потреб армії, підтримуємо волонтерські і соціальні програми. Орієнтуємося на те, щоб надавати допомогу, а не потребувати її.
— Що зараз, враховуючи війну, найважче особисто Вам? Як у професійній діяльності, так і просто як людині.
— В деокупованому місті часто створюється ілюзія, що все найгірше вже позаду, але насправді це не так. Війна триває, вносить свої корективи в роботу нотаріусів.
Замість ранкової кави ми купуємо ранковий бензин для генераторів, навчились роздавати інтернет зі своїх телефонів, коли відсутнє живлення станцій інтернет-провайдерів. Виїжджаємо до похилих людей та інвалідів у віддалені села разом із саперами, які прокладають маршрут, перериваємо роботу під час безкінечних повітряних тривог, бо ворог не залишає в спокої нашу область ні на мить. Ми відірвані від сім’ї, бо війна розкидала всіх по різних містах і країнах.
Найважче особисто для мене — переживати моменти, пов’язані зі зверненням людей, які втратили рідних і близьких під час бойових дій, наших героїв-захисників. Тоді розумієш, що всі твої негаразди, якість страхи і тимчасові проблеми — просто ніщо у порівнянні із тим горем і розпачем, які вони переживають. І ще гірше — в окопах під Бахмутом. Тому береш себе в руки, стійко вирішуєш всі проблеми і твердо віриш, що перемога вже зовсім скоро!
Віримо в ЗСУ, любимо нотаріат!
Бесіду вела Юлія Шешуряк
