ЛІЛІЯ ЛЯШУК: «КОЖЕН НОТАРІУС УКРАЇНИ ПРИЧЕТНИЙ ДО НАПИСАННЯ ІСТОРІЇ НОТАРІАТУ»
Заслужений юрист України, приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Лілія Гаврилівна Ляшук вже 40 років працює в нотаріаті, вболіває за розвиток та імідж професії, є активістом професійного самоврядування на Херсонщині та заслужено користується повагою колег, а у вільний від роботи час вирощує троянди. Красиве і корисне завжди поруч — Лілія Гаврилівна вміє бачити красу в нотаріальних діях, не боїться складних справ та завжди прагне справедливості.
— Ліліє Гаврилівно, давайте згадаємо Ваш перший робочий день в нотаріаті. Коли і де він відбувся, чи пам’ятаєте свої емоції?
— Звичайно, пам’ятаю. Такі емоційні переживання неможливо забути. Мені було 23 роки. Я, випускниця юридичного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова, заступила на посаду державного нотаріуса Першої херсонської державної нотаріальної контори. В ті роки потрапити на прийом до нотаріуса було великою проблемою, тому громадяни вимушені були займати чергу з ночі.
Так от, по-перше, незабутнє враження на мене склала довжелезна черга біля дверей контори. По-друге, атмосфера в самому приміщенні контори: обстановка була дуже скромна, робочі місця спеціалістів відокремлені один від одного за допомогою перегородок. Для того, щоб передати чи отримати документи, спілкуватись із консультантами потрібно було через маленьке віконечко.
Але то були часи, сповнені почуттями відповідальності, дисципліни та приємної втоми від результативного робочого дня.
— Яку пораду із висоти Вашого досвіду могли би дати самій собі на початку роботи нотаріусом?
— Для того, щоб робочий день пройшов успішно та без зайвого нервування, дуже важливо дотримуватись режиму дня. Нотаріат, від початку моєї кар’єри і до сьогоднішнього дня, є захопленням всього мого життя. Саме тому час за роботою плине дуже швидко. Не встигнеш схаменутись — як на вулиці вже ніч, а ще так багато хочеться зробити! Отже, я б порадила і собі, і колегам: вчасно лягати спати та давати час на відпочинок від думок.
— Ви пройшли шлях від державного нотаріуса до завідувача ДНК. Якого стилю керівництва дотримувалися?
— Можу з впевненістю сказати, що мені дуже пощастило, адже на моєму шляху завжди зустрічались працівники з високим ступенем самосвідомості. Я працювала із підлеглими, наділеними високим ступенем відповідальності і моралі, високим рівнем необхідних професійних знань. Мені вдавалось розподіляти і відповідальність, і роботу між підлеглими, делегуючи їм досить високий ступінь свободи. Я намагалась та намагаюсь бути гнучким, адаптивним керівником, пристосованим до конкретної реальної ситуації. Недоцільно і неможливо притримуватися одного стилю керівництва, але я віддаю перевагу партнерським стосунками з працівниками.
— Рішення стати приватним нотаріусом далося Вам легко?
— Я б не сказала, що це рішення було легким для мене. На той час приватний нотаріат не викликав довіру та повагу людей, але я була впевнена у своїх силах і в тому, що зможу започаткувати позитивну приватну практику та зберегти її в майбутньому.
— І традиційне питання — коли Україні, зрештою, варто перейти на єдиний нотаріат?
— Реформування нотаріату в Україні почалось з 1993 року, із прийняттям Закону України «Про нотаріат». На сьогодні державний та приватний нотаріат мають однакові повноваження — з точки зору особи, яка звертається до нотаріуса. Нотаріат України вже сьогодні має всі перспективи стати єдиним у розумінні відміни поділу на державний і приватний. Інше питання, що для цього необхідне вольове рішення держави, яке, на жаль, наші нормотворці досі не готові прийняти.
— Згідно із статистикою, наданою Мін’юстом, у 2020 році кількість нотаріальних дій скоротилась на 17%, порівняно з 2019-м. На Вашу думку, в чому причина?
— Пандемія коронавірусу, яка охопила світ у 2020 році, докорінно змінила життя всіх жителів планети. При чому зміни торкнулися не тільки способу життя, дозвілля та спілкування, але і роботи та доходів. Українці перестали подорожувати, тож, наприклад, така нотаріальна дія як засвідчення справжності підпису другого з батьків на заяві про згоду дитині на виїзд за кордон стала дуже рідкісною. Так само і з іншими нотаріальними діями. Світ та наша Україна завмерли в очікуванні на полегшення загальної обстановки та відновлення загальної соціалізації життя.
— Які події в історії нотаріату України можна назвати найбільш важливими?
— Я почала працювати нотаріусом ще за часів радянської України. На той час ми, нотаріуси, у своїй роботі керувались нормами Закону УРСР «Про державний нотаріат». Вирішальним кроком для нашої держави, та для подальшого розвитку нотаріату стало проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. В 1993 році було створено Українську нотаріальну палату. Я мала честь брати участь в роботі Установчої конференції нотаріусів України 22 квітня 1993 року, якою було затверджено Статут УНП. Згодом, 2 вересня 1993 року, в Україні був прийнятий Закон України «Про нотаріат», що стало новою сторінкою у діяльності українського нотаріату. Закон чітко закріпив місце, роль і функції нотаріату, були чітко визначені принципи діяльності нотаріусів, а поряд з державними нотаріальними органами було введено інститут приватного нотаріату. На систему нотаріату покладалися все нові і нові завдання. Варто відзначити і те, що у жовтні 1996 року в роботі нотаріусів (державних та приватних) запровадили спеціальні бланки нотаріальних документів.
Загалом, я можу підсумувати, що найважливіші події в нотаріаті України відбуваються й досі. Наразі кожен нотаріус України причетний до написання історії нотаріату України. Чого тільки вартий мирний мітинг нотаріусів, що відбувся 25 лютого 2019 року під стінами Будинку уряду.
— Юридичну освіту ви здобули в Одесі. Які враження залишилися від цього міста, чи підтримуєте зараз дружній зв’язок із одеськими колегами?
— Ні для кого не є секретом, що Одеса — це місто з унікальним і неповторним характером та колоритом. Час, що був проведений мною в цьому місті, можна з впевненістю назвати подарунком долі. Так, багато часу займало навчання, але все ж таки у вільний час була можливість насолодитись містом, його давньою архітектурою. Наприклад, Дерибасівська своїми двориками-колодязями… Вони просто суперколоритні! Їх треба побачити, щоб відчути цю атмосферу. Сходи Польського спуску, парк біля пляжу Ланжерон… Дуже люблю це місто. Більшість моїх одногрупників були одеситами та й зараз живуть в Одесі. Ми досі спілкуємось, підтримуємо зв’язок телефоном, маємо групу в Viber. Зустрічаємось рідко, але завжди на зв’язку.
— Чи багато нотаріусів-початківців пройшло у Вас стажування, чи пам’ятаєте їх усіх?
— За час моєї роботи я мала 15 стажистів. Зараз вони є моїми колегами, більшість з них працюють нотаріусами в місті Херсоні та області. Кожному з моїх стажистів я намагалася донести, що справжній нотаріус починається з любові до людей.
Нотаріат — це не тільки фах, це покликання, що полягає в наданні допомоги людям. Кожен, хто звертається до нотаріуса, отримує пораду щодо вирішення того чи іншого питання, навіть якщо вчинення нотаріальної дії неможливе.
— Як можете охарактеризувати нотаріальну спільноту Херсонщини?
— Ми всі дружня команда. Працюємо злагоджено та активно, не забуваючи про взаємоповагу. Намагаємось вирішувати всі організаційні та робочі питання гуртом.
— Як Ви стали активістом професійного самоврядування? Чи приємно працювати у правлінні відділення НПУ Херсонської області під головуванням Олега Негри?
— У мене завжди були непогані організаційні навички. Крім того, все життя мене супроводжує гостре бажання справедливості. Також я завжди готова надати колегам консультацію з професійних питань, або ж просто життєву пораду. Усі мої професійні нагороди розцінюю як вимогу колег: «Так тримати!». Це зобов’язує, зокрема, бути більш толерантною в спілкуванні з колегами. У листопаді 1993 року Указом Президента України мені присвоєно почесне звання «Заслужений юрист України», а також моє ім’я занесено до Золотої Книги нотаріату України. Мабуть все це і послугувало поштовхом до того, що мою кандидатуру було висунуто з метою зайняття посади члена правління відділення НПУ у Херсонській області. Щодо Олега Анатолійовича, то можу сказати, що він є прикладом професіоналізму та відповідальності для нотаріальної спільноти. Ми завжди знаходимо спільну мову. Навіть якщо маємо різні думки з приводу одного питання, то завжди намагаємось прийти до спільного висновку шляхом обговорення.
— Чи маєте сімейні традиції, пов’язані з професією? Адже і Ваша дочка стала нотаріусом.
— Нотаріат — не просто професія, це стиль життя! Тому всім членам сім’ї дуже важко залишатись осторонь. Хто може розуміти тебе краще, ніж твоя власна дитина? Моя донечка народилась «поруч» із нотаріатом. Можна сказати, що любов до цієї професії вона отримала «з молоком матері». Мені здається, що в нашій сім’ї ніколи навіть і не поставало питання щодо спеціальності, яку обере донька. З 2004 року ми працюємо разом в одному офісі. Кожного ранку разом їдемо на роботу. Протягом дня можемо радитись щодо робочих питань, змін в законодавстві. Мені здається, це дуже зручно, адже можна завжди вчасно отримати думку іншого спеціаліста зі спірного питання.
— Взагалі, на Вашу думку, династійність у нотаріаті — явище позитивне?
— Звичайно, що так. Як правило, діти починають працювати в нотаріаті разом із батьками набагато раніше, ніж стають нотаріусами та можуть самостійно вчиняти нотаріальні дії. Такий довгий час знаходження в професії дозволяє набути чималого досвіду. А батьки, в свою чергу, можуть передати не тільки свій багатий досвід та знання, а ще й трепетне ставлення до нотаріату.
— Який етап нотаріального процесу найбільше Вам подобається?
— Спадщина. Спадщина. І ще раз спадщина! Звичайно, в більшості випадків спадкування відбувається за класичною схемою. Але буває і так, що спадкова справа є складною, а від цього ще цікавішою.
— А чи часто доводиться врегульовувати ситуації із конфліктними клієнтами?
— Я працюю нотаріусом вже майже 40 років, тому за цей час зустрічались на шляху різні люди. І конфлікти виникали також. Але робота нотаріуса і полягає в тому, щоб знаходити взаєморозуміння з клієнтами та вирішувати проблемні питання мирним шляхом та керуючись законодавством України.
— Коли нотаріус отримує стійкі навички психолога, скільки років практики для цього потрібно?
— Професійна діяльність нотаріуса невід’ємно пов’язана зі спілкуванням з людьми. Необхідно дослідити подані документи, встановити особу людини, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій та її дійсні наміри.
Професія нотаріуса — складна інтелектуальна діяльність. Ми маємо справу з гамою пристрастей, з різними ситуаціями, часом драматичними, з різними за характером і мораллю людьми. Усе це вимагає знання психології, вміння розібратись у складних обставинах нотаріальної дії, дохідливого і переконливого роз’яснення питань, що стосуються вчинюваної нотаріальної дії. Нотаріус повинен бути тактовним, стриманим у вияві власних емоцій, мати велике терпіння.
Тож, на мою думку, для отримання стійких навичок психолога необхідно практикувати нотаріальну діяльність не менше десяти років.
— Яку звичку Ви б порадили мати усім колегам?
— Мати звичку встановлювати довірливі взаємовідносини зі своїм клієнтом, проявляти терпіння, ввічливість та тактовність у відносинах з ним, не допускаючи вияву неповаги до людей та до їхніх законних інтересів, а також дотримуватися культури мови, поведінки, зовнішнього вигляду та норм діючого законодавства.
— Що робить Вас щасливою як людину та професіонала?
— Щастя — таке різне та непередбачуване… Я щаслива, що маю змогу працювати нотаріусом, кожного дня допомагати людям, спілкуватись з колегами. Щаслива, що у вільний від роботи час приділяю увагу своїм двом онучкам (Софії 15 років, Марії 6 років), а також вирощую троянди.
— Яка особисто для Вас найбільш очікувана реформа в нотаріаті та державі загалом?
— Дуже очікуваний мною крок — перехід до єдиного нотаріату. Це дозволить закріпити єдиний статус нотаріуса в Україні, як це було зроблено у багатьох європейських державах. Та, звичайно, я дуже жадаю бачити нашу Україну заможною, багатою та мирною.
— Бути нотаріусом — це…?
— Бути нотаріусом — це велика відповідальність, яка вимагає високого рівня знань, вміння швидко адаптуватися до новацій, які несе інформаційна ера. І не варто лякатися змін та нових повноважень. Варто не зрадити принципам професії, яку обрав.
Бесіду вела Юлія Шешуряк
