КАРІНА ДЕРУН: «ЖИВУ І ЗАХОПЛЮЮСЬ НОТАРІАТОМ!»
Нотаріат України, № 4 (35) 2019
Пасіонарій – це людина, яка має уроджену здатність поглинати із зовнішнього середовища енергії більше, ніж це потрібно лише для самозбереження, і спрямовувати цю енергію на трансформацію навколишнього середовища. Пасіонарні люди – заповзятливі, активні і ризикові, котрі активно прагнуть виконання поставленого завдання та навіть формують нові ідеології.
Таким вродженим лідером, енерджайзером та прикладом небайдужості є Каріна Дерун, голова відділення Нотаріальної палати України в Київській області, приватний нотаріус Білоцерківського районного нотаріального округу. В нотаріаті Каріна Дерун – з 1994 року, у січні 2016 року обрана головою нотаріальної громади Київщини.
Про те, як вдається стільки років безмежно любити нотаріат, а також ефективно організувати роботу відділення НПУ, пані Каріна розповідає у інтерв’ю журналу «Нотаріат України».
– Каріно, почнемо з традиційного питання – як доля привела Вас у нотаріат? Адже маєте багатий досвід роботи на різноманітних посадах, зокрема в суді.
– Я народилася в сім’ї робітників в сільській місцевості, тому професія нотаріуса не була для мене знайомою. Зростала я дуже жвавою дівчинкою, нічого і нікого не боялася, тому завжди мріяла бути лікарем. Після школи я дуже хотіла навчатися в Києві, але столичні медичні училища не могли прийняти від мене документи, оскільки в Білій Церкві було своє медучилище. Але я була дуже впертою і почала вишукувати ті навчальні заклади, які б прийняли на навчання дівчинку з Київської області.
Таким чином, з острахом про те, що я обираю зовсім не притаманну моїй сім’ї професію, я вступила до технікуму готельного господарства на відділення «Правознавство», який закінчила у 1989 році. Почалася моя юридична стежина зі Сквирського районного суду, а після одруження, переїхавши в місто Узин Білоцерківського району, я перейшла працювати в Білоцерківський міський суд.
У 1994 році за пропозицією Людмили Георгіївни Пашкевич я погодилася на роботу консультантом в Узинській міській державній нотаріальній конторі, де і пропрацювала до 2003 року. За цей час я встигла закінчити Національний педагогічний університет ім. Г.Сковороди і твердо вирішила стати нотаріусом!
До речі, батьки та друзі радили мені стати суддею, але з першого дня роботи у нотаріальній конторі я закохалася в цю професію і усвідомила, що хочу займатися тільки нотаріальною діяльністю.
– Які спогади про період роботи в державній нотаріальній конторі? Було складно, але цікаво?
– Було складно, але захоплююче цікаво. Кожна нотаріальна дія – як доля людська, індивідуальна і неповторна, має свій складний характер та історію існування.
Контора була маленькою, я сиділа в приймальні. Прийом громадян (консультація, друк, робота з документами) починався з консультанта. Кожна спадщина – як головоломка, яку треба було скласти, усвідомлюючи, що цим документом людина буде користуватися не один десяток років.
Хочу подякувати моєму учителю нотаріату – Людмилі Георгіївні Пашкевич. Вона була суворою, вимогливою, але завдяки їй я пройшла всіма вуличками нотаріату, вивчала та сприймала нотаріат як щось невід’ємне від себе. Я розуміла, що нотаріальна діяльність складна, але є дуже цікавою та корисною.
– А чому вирішили стати активістом професійного самоврядування?
– У мене є здібність спрацьовуватися з людьми, а нотаріуси – це також люди, які мають освіту, напрямок роботи, колективність і свою власну позицію. Доля визначила, що в технікумі мене обрали профоргом відділення правознавства. В університеті група мені довірила право бути старостою групи.
І от нотаріат… Я звичайний нотаріус зі звичайними бажаннями вчиняти нотаріальні дії, без амбіцій і без «проштовхування» себе як лідера.
В своєму рідному Білоцерківському осередку я завжди намагалася створити колектив. Це і культмасові заходи, і різноманітні зустрічі, допомога колегам професійною консультацією та просто життєвою порадою.
Мабуть, такі дії оцінюються зі сторони, тому коли мені запропонували подати свою кандидатуру на посаду голови відділення Нотаріальної палати України в Київській області, я погодилась. Але зовсім не розраховувала на те, що на той час 317 нотаріусів нашої області оберуть саме мене.
В перші дні я плакала і панікувала, хвилюючись, що я буду робити, адже розуміла, яка відповідальна місія на мені очікує. Але мій попередник, Валентина Василівна Шепітко, сказала: «Витри сльози і носа та працюй!».
Нотаріуси Київської області не тільки дуже згуртована та дружна команда, а ми в першу чергу – єдина сім’я! Якщо трапляється якась неприємність у одного із нотаріусів – його очікує підтримка колег, єдина допомога, єдиний подих співчуття. Якщо спортивний захід – то це єдина сила, запал, енергія. Якщо відпочинок – то це єдина команда позитиву, сміху і пісень.
Мабуть, в нашому житті завжди в пріоритеті – бути людиною. Я завжди намагаюся прийняти ту чи іншу ситуацію як звичайна людина, а потім вже як керівник, і нотаріуси це відчувають, адже вони також звичайні люди.
Пам’ятаю свій перший виступ на позачергових зборах: страх в очах, в голові пустота, слово боюсь сказати, але я пересилила себе, «взяла в руки» і виступила. Збори пройшли успішно. Валентина Василівна дала декілька зауважень, які мені допомогли. Так почалася моя друга робота – як голови відділення НПУ в Київській області.
– Якщо поспостерігати за активністю вашого відділення, справді складається враження, що нотаріуси Київщини – дуже згуртована та дружна команда. Як Вам вдалося об’єднати навколо себе осередок енергійних, небайдужих активістів?
– А в Київській області всі небайдужі і активні! Коли спілкуєшся окремо з нотаріусом, то розумієш, що у кожного треба чомусь навчитись, з когось брати приклад, а когось брати в команду, в правління.
Активісти нашого відділення – це віртуози нотаріату як науки та як професії. Наша область намагається брати участь у всіх заходах, які організовуються Нотаріальної палатою України. Багато нотаріусів з Київської області активно працюють у різноманітних робочих групах, комісіях, є представниками нотаріату України на міжнародних заходах. Мені є ким пишатися! Не можу не відзначити Аліну Анатоліївну Гамзатову – приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу, яка в цьому році представила Україну на 29-му Міжнародному конгресі нотаріату, що пройшов у Індонезії. Це надзвичайний здобуток для Київської області! Хотілось би відмітити теплим словом кожного, але, на жаль, сторінок в цьому журналі не вистачить.
– Які головні завдання ставите собі як голові відділення Нотаріальної палати України в Київській області?
– Проведення навчальних семінарів з підвищення кваліфікації. Кожен нотаріус повинен з впевненістю застосовувати будь-яку норму законодавства, а не працювати «методом тику».
У нотаріаті не повинно бути такого виразу, як «два нотаріуси – три думки». Кожен з нас повинен професійно і грамотно, а головне, спокійно вчиняти нотаріальні дії.
Також хочеться проводити більше культурних, спортивних заходів. Організовувати поїздки з дружніми візитами до колег інших держав. Займатися благодійною діяльністю. А ще я мрію створити соціальний фонд допомоги нотаріусам на рівні області.
– Що повинен знати про НПУ кожен нотаріус?
– По-перше – це Статут Нотаріальної палати України. По-друге – Кодекс професійної етики. По-третє (болюче питання) – сплата членських внесків. Якщо ти є членом Нотаріальної палати України – зобов’язаний платити внески! По-четверте (і це дуже важливо!), розуміти, що НПУ – надійна опора, підтримка та захист. Нотаріуси можуть довіряти президенту НПУ, голові свого відділення, комісіям та робочим групам. І саме це забезпечує єдність нотаріальної спільноти України.
– Ви обмінюєтеся досвідом з іншими головами відділень НПУ? Що могли би порадити колегам для найкращого налаштування комунікації із нотаріусами?
– Перше, на що б хотіла звернути увагу, – на спілкування і взаєморозуміння. Завжди повинна бути посмішка і привітність. Уміти вислухати, подумати, проаналізувати – і тільки потім дати пораду або зробити висновок. Завжди дослухатися і зрозуміти кожного нотаріуса.
Влітку цього року в рамках проекту Нотаріальної палати України я об’їздила майже всі райони Київської області. Моєю метою було тільки особисте, живе спілкування. Тоді я зрозуміла, наскільки всі ці поважні люди стали мені простішими, ріднішими й ближчими.
А взаєморозуміння це і є команда!
– Труднощі в роботі втомлюють чи надихають?
– Якщо маєте на увазі нотаріальну діяльність, то з гордістю можу сказати, що не було жодного дня, коли б я не хотіла йти на роботу. Я живу і захоплююсь нотаріатом. Завжди готова вивчати законодавство, порпатися в документах, приймати громадян та надавати консультації.
А якщо взяти роботу в Нотаріальній палаті Україні, то якраз вона мене надихає, дає віру в майбутнє нотаріату і впевненість, що ми як самоврядна організація доведемо свою важливість і словом, і ділом. Один тільки мітинг під стінами Кабміну був чого вартий!
– Як Ви вважаєте, хто має бути основним драйвером змін в нотаріаті – самі нотаріуси, регулятор, влада?
– І нотаріуси, які є практиками; і регулятор, який повинен вірно і грамотно підходити до будь-яких змін, враховуючи думку практиків цієї сфери (але у поєднанні з іншими сферами законодавства); і влада, яка повинна очолювати та приймати ці зміни, – але тільки з урахуванням позиції нотаріусів, тому що саме нам ці зміни доносити до людей, працювати для людей і держави.
– Зараз нотаріат отримав шанс на реальні позитивні новації. На Вашу думку, що потрібно реформувати першочергово?
– Удосконалити та убезпечити роботу реєстрів. Запровадити єдиний нотаріат. Знизити податки для нотаріусів. Створити фонд соціального захисту нотаріусів. Зробити дієвою функцію боротьби з демпінгом і відкатами.
– Часто задумуєтеся про власну мотивацію в професії? За роки нотаріальної практики траплялися розчарування?
– Нотаріат завжди в моїй душі, і це головна мотивація. Звісно, у нашій роботі може бути мотивацією красивий кабінет, фінансова частина, повага зі сторони клієнтів… Але цього ніколи не буде, якщо ти не «розчиняєшся» в цій професії.
За 26 років роботи у нотаріаті я жодного разу не пошкодувала, що обрала саме професію нотаріуса. Розчарування бувають тільки тоді, коли нас допікають зміни в законодавстві, які часто гальмують роботу нотаріуса, дають привід відвідувачам з недовірою відноситись до нас та й до самої професії. Тут, швидше, не розчарування, а образа.
– Каріно, Ваш чоловік також приватний нотаріус. Спільні професійні інтереси – це позитив для відчуття єдності, чи навпаки, заважає спокійному сімейному відпочинку?
– Хоч наші кабінети знаходяться в одному офісі, бувають такі дні, що ми всі вісім годин не бачимо один одного. Нас часто запитують: «Як це – працювати разом 16 років?», і я відповідаю – «Відмінно!». Робота нас об’єднує, часто мирить. Коли приїжджаєш в офіс, то все, що було вдома, залишається вдома, а на роботі треба спілкуватися і працювати. У нас спільні робочі інтереси, обговорення змін до законодавства, підтримка і взаємоповага. Коли Анатолій почав свою нотаріальну діяльність, то попросив вибачення за те, що раніше не розумів, наскільки наша професія є виваженою та відповідальною. Знову ж таки, що бути головою відділення, треба витрачати масу сил, часу, енергії. І приємно, що чоловік завжди з розумінням ставиться до цього.
– Як вважаєте, чому досить багато «династій нотаріусів» та ситуацій, коли декілька членів родини працюють разом в нотаріальних конторах?
– Династії нотаріусів – це не просто династії, це невід’ємна частинка тебе і твоїх рідних. Коли твої діти зростають у нотаріальній конторі, постійно дослухаються до суперечок або дискусій мами чи тата, в родині все крутиться навколо нашої професії, – тоді обов’язково хтось із членів сім’ї продовжить нотаріальну діяльність. Але, знову ж таки, без любові до професії стати нотаріусом неможливо.
Моя старша донька закінчила Харківську юридичну академію, але категорично відмовилась продовжувати традицію нотаріату в нашій сім’ї, обрала іншу професію, тому що бачила, скільки я віддаю часу роботі. Чесно кажучи, я дещо шкодую про це її рішення, але наші діти мають право власного вибору.
– Ви отримали юридичну освіту в педагогічному університеті. Чи відображається це у Вашій нотаріальній практиці? Наприклад, професійно навчаєте помічників, вмієте роз’яснити певні питання колегам? Чи задумувалися колись про можливість читати лекції для студентів?
– Я дуже мріяла навчатися в Харківській юридичній академії, але доля склалась так, що спеціальність «Правознавство» я отримала в Харківському педагогічному університеті ім. Г.С. Сковороди. На той час свого юридичного корпусу університет ще не мав, і ми дуже часто ходили на лекції саме в юракадемію, там же здавали екзамени, відвідували бібліотеку. У своєму навчанні головний акцент я робила все ж на юриспруденцію.
Вважаю, що протягом всього свого життя людина і учнем, і учителем. На мою думку, я й досі навчаюсь, вивчаю новації технологічного прогресу, законодавства, професії, вчуся бути кращим керівником, а особливо – бути хорошою мамою та дружиною.
Що стосується помічників у нотаріальній практиці, намагаюся з ними мати дружні стосунки, але й тримати субординацію.
Якщо хтось із колег звертається за допомогою, то я ніколи не відмовлю, завжди намагаюся допомогти консультацією, словом чи ділом. Не скажу, що все ідеально, але я вдосконалююся.
А читати лекції – це не моє, я не науковець, а практик, викладати ж повинні ті, хто має наукову ступінь, є гарним оратором та визначив у житті свій напрямок як викладача.
– Нотаріуси часто скаржаться на те, що знайти гідного помічника досить важко. Поділіться секретом – як Ви обираєте помічників, чи довго вдається разом працювати, чи стають вони потім нотаріусами?
– Достойного помічника неможливо «знайти», він же не в магазині продається. Його треба виростити, дати частинку себе, виплекати і відчувати його підтримку.
Бувають випадки, коли через життєві обставини працівник змінює місце проживання – і можна його сміливо порадити іншим колегам. У мене теж були такі випадки, слова подяки чую кожного разу при зустрічі з цими нотаріусами. Це вдвічі приємніше!
У нас постійно жіночий колектив, вже десятьох відправили у декретні відпустки. Деякі з них повернулися і працюють з нами далі. До речі, Анечка Вовк, яка є методистом в нашому відділенні, теж повернулася з декретної відпустки і прийшла на дану посаду. Хоча у неї і немає юридичної освіти, але без нотаріату і наших рідних нотаріусів Київщини вона вже себе не уявляє.
Коли обираю працівника в нотаріальну контору, то головними критеріями ставлю – людяність, ввічливість, грамотність, бажання навчатись та працювати, а не «відбувати» час на робочому місці.
У мене найчудовіший і найкращий колектив!
– Ваша енергійність завжди вражає – робота, самоврядування, спорт, родина… Які ще хобі допомагають жити на повну?
– Енергія – сила життя, а наше життя дуже коротке… Я не люблю впадати у відчай, намагаюся дивитися на ситуацію тільки з позитивної сторони, скористатися кожною хвилинкою свого життєвого часу. Мені 50, а я відчуваю себе на 25!
Якщо людина бажає відчувати себе молодою та енергійною, то вона зробить все, щоб сааме так і було. Так і є, я намагаюся охопити все – роботу, самоврядування, спорт, родину, вивчення англійської мови, подорожі Україною.
А от що я не завжди встигаю, так це приготувати їсти. Добре, що я маю такого чудового чоловіка, і готує він! (посміхається – ред.)
– Не можу відзначити Вашу любов до красивих суконь. Це спосіб виразити власну особистість, яскравість, на противагу стереотипу про «нудний нотаріат»?
– А хто називає нотаріат нудним? За 26 років роботи в нотаріаті я б не сказала, що він «нудний».
По-перше – закони! Зміни в законодавстві ніколи не давали нотаріусам нудьгувати.
По-друге, хто працює в нотаріаті? Висококваліфіковані юристи, розумні люди, зі своїми амбіціями, харизмою та своїм сприйняттям життя. Ми уміємо працювати, уміємо весело відпочивати, уміємо висловити свою думку і вислухати чиюсь. Тому вважаю, що часи «нудного нотаріату» були ще при Радянському Союзі.
А зараз нехай на нас всі рівняються, ми того варті!
Любов до красивих суконь – це не тільки спосіб виразити власну особистість. Це любов і повага до самої себе. Це приклад того, що в будьякому віці жінка, одягаючи гарну сукню, хоче почувати себе красивою і жіночною. І зовсім не головне, яка у тебе сукня, – головне, яка людина в ній. Ой, і не так багато у мене тих красивих суконь! (сміється – ред.)
– Поділіться Вашими особистими та професійними мріями.
– Їх ще так багато… Але я молю Бога, щоб було здоров’я, а все інше – це тільки бажання досягти омріяного. Звісно, як звичайній людині, хочеться миру в нашій державі, стабільності у законодавстві, процвітання нашій професії!
Бесіду вела Юлія Шешуряк
