КАТЕРИНА ПАХОМОВА: «НАЙГОЛОВНІШЕ В НОТАРІАТІ — ДУХОВНІСТЬ»
Нотаріат України, № 4 (35) 2019
Катерина Григорівна Пахомова – легендарна особистість нотаріальної спільноти Харківщини.
Професійний шлях розпочала із посади нотаріуса Великобурлуцької державної нотаріальної контори у 1967 році. Надалі працювала нотаріусом Дванадцятої харківській державній нотаріальної конторі, у Першій харківській державної нотаріальної контори була нотаріусом та завідувачем, окрім того, довгий час за сумісництвом виконувала обов’язки заступника начальника обласного управління юстиції. А далі майже десять років – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу.
Катерина Пахомова удостоєна звання «Заслужений юрист України», брала активну участь у розробці методичних рекомендацій для нотаріусів, була постійним викладачем на курсах підвищення кваліфікації юристів у Харкові, член редакційної ради науково-практичного журналу «Мала енциклопедія нотаріуса».
З 2007 року Катерина Григорівна перебуває на заслуженому відпочинку, але тримає зв’язок із нотаріатом завдяки молодшим членам родини, які також пов’язали свої долі з цією професією.
В інтерв’ю журналу «Нотаріат України» Катерина Пахомова торкнулася філософських основ фаху нотаріуса, згадала своє професійне минуле та наголосила, що головною місією нотаріату є допомога людям.
— Катерино Григорівно, Ви стали свідком усіх основних реформ в нотаріаті. Як можете проаналізувати ці зміни?
— За радянських часів основною нотаріальною дією було оформлення спадкових прав, якщо не брати до уваги такі незначні дії, як засвідчення вірності копій, посвідчення довіреностей. Тоді ми часто посвідчували довіреності на керування транспортними засобами, оформлення спадкових прав, представництво у суді або органах влади. Що стосується розпорядження майном, то це, як правило, були довіреності на відчуження житлового будинку, бо у власності громадян на той час іншого нерухомого майна не було.
Пізніше, коли наша країна стала на шлях незалежності, з’явилися нові нормативні акти, які значно розширили повноваження нотаріуса. Зокрема, ми стали причетні до процесу створення юридичних осіб як самостійних суб’єктів господарювання. З’явився Закону України «Про власність», який розширив коло об’єктів, що можуть бути у приватній власності. Отже, назріла ситуація, коли треба було вносити зміни в Закон «Про нотаріат». Оновлений нотаріальний закон був прийнятий 2 вересня 1993 року, а набув чинності з 1 січня 1994 року. Поступово нотаріат стає більш мобільним, вивчає нові технології, запроваджує їх у життя.
— В який період нотаріусам працювалося найцікавіше?
— Мені завжди була цікава ця професія. Я любила навчатися.
Але найбільш неймовірним мені здається період, коли на тлі радянської держави народжувалася нова українська нотаріальна спільнота. Пам’ятаю, як наприкінці 80-х, коли я була на курсах підвищення кваліфікації у Вищому інституті удосконалення робітників юстиції у Москві, де навчалися юристи з усіх куточків колишнього Радянського Союзу, я ділилася досвідом Харківщини щодо методології нотаріальної практики. Скажу чесно, нам заздрили всі. Адже нотаріат Харківської області був наставником щодо запровадження нових шляхів.
— А зараз кожен нотаріус України може пишатися приналежністю до цієї професії?
— З моєї точки зору – абсолютно. Вважаю, що це найбільш гуманна юридична професія. Якщо нотаріус справжній, то пишається не тільки він, а і ним.
— «Маленьким нотаріусенятком» називали Вашу донечку Оленку, яка з дитинства проводила час у нотаріальній конторі. Чи передбачали Ви тоді, що вона також обере професію нотаріуса? Більше того, нещодавно й Ваш онук отримав свідоцтво на право зайняття нотаріальною діяльністю.
— Передбачала! Іншого бути не могло!
— Певно, родичі нотаріуса найбільше розуміють складність цієї професії, але разом з тим, свідомо обирають нотаріат як власну долю. Це якась магія?
— Так, це справжня магія! Якщо в родині є хоча б один нотаріус, то ця професія буде жити у сім’ї вічно. І не заради якоїсь тимчасової винагороди, а заради людей, які живуть у цій Державі, заради захисту їх прав.
Духовність нотаріальної думки передається, як то кажуть, «з молоком матері». І хто краще може зрозуміти вартість нотаріальної таємниці, ніж дитя нотаріуса…
Адже до нотаріуса звертаються, як до священика, розповідають про секрети родинного життя, просять звичайної життєвої поради. Часто буває, що така порада нотаріуса стає вирішальною у налаштуванні родинних відносин, закликає до миру в сім’ї. Спадкоємці прислухаються до нотаріуса і розуміють, що спір про матеріальне приводить до втрати духовності. Сестри з братами «закопують сокиру війни» та знову стають близькими людьми.
— Що можете порадити молодим нотаріусам?
— Найголовніше в нотаріаті — духовність! Матеріальне не головне.
Разом з тим, якщо людина відчуває повагу до себе та своєї проблеми, якщо людина бачить, що нотаріус у змозі їй допомогти, вона здатна сплатити достойну винагороду.
Безумовно, необхідно навчатися. Підвищувати свою професійну майстерність — це не право, а обов’язок нотаріуса. Отже, навчайтеся та любіть свою роботу, а також любіть людей!
— На Вашу думку, чим фах нотаріуса є унікальним та відрізняється від інших правничих професій?
— Унікальність нотаріальної професії виявляється у попередженні суперечок. Нотаріальний акт є залізобетонним. Превентивне правосуддя — це нотаріальний документ.
— Чи можна говорити про існування особливої «нотаріальної інтуїції», коли нотаріус відчуває ознаки незаконності в начебто звичайних намірах відвідувача?
— Звичайно. Нотаріус повинен навчитися відмовляти, коли відчуває, що права окремого громадянина можуть бути порушені.
Траплялися випадки, коли зверталися особи похилого віку з проханням посвідчити договір дарування свого єдиного житла на користь сторонньої особи. Тут нотаріус повинен «включити» свою нотаріальну інтуїцію та попередити відчужувача про негативні наслідки. А також запропонувати укласти більш доцільний договір. Наприклад, довічне утримання або спадковий. Це може стосуватися і так званих «генеральних довіреностей на все». Дуже небезпечно! А роль нотаріуса у цьому правочині дуже важлива.
— Як Ви ставитеся до ідеї розширення повноважень Нотаріальної палати України?
— Я – за! Професійне самоврядування може відсіяти з наших рядів тих недобросовісних колег, випадкових осіб, які потрапили до нотаріальної спільноти. Чесний нотаріус мріє про те, щоб поряд з ним були професійні і чесні колеги. Саме НПУ зацікавлена у піднесенні престижу професії та майстерності її членів. За цим майбутнє.
— Пам’ятаєте часи зародження професійного самоврядування нотаріусів в Україні? Чи могли тоді уявити, що Нотаріальна палата стане потужною та впливовою організацією?
— Безумовно, пам’ятаю. Адже я з Людмилою Миколаївною Павловою та Володимиром Миколайовичем Чернишем ще на початку 90-х зрозуміли, що це найбільш вірний шлях. Але ми тільки мріяли про те, що НПУ досягне таких висот.
— Харків – особливе місто для нотаріату, де активно розвивається професійне самоврядування, а нинішній президент НПУ Володимир Марченко з 1996 року працював там приватним нотаріусом. Яким він був колись, чи мав перспективи стати лідером самоврядування?
— Те, що Володимир Миколайович стане лідером нотаріальної спільноти, було прогнозовано, адже він навчався у нашої методичної ради – найкращих нотаріусів України! (сміється – ред.)
— Кажуть, що колишніх нотаріусів не буває. Ви відчуваєте себе «у тренді», слідкуєте за новаціями законодавства, розвитком самоврядування?
— Якщо чесно, то не відчуваю. Я просто пишаюся тим, що у минулому була нотаріусом. Втім, отримую задоволення від спілкування з дочкою та онуком, які є нотаріусами, із задоволенням слухаю їх промови про новітні досягнення нотаріату… Пишаюся тим, що змогла посіяти зерно любові до нотаріату в їх серця.
— Невже ностальгія за роботою не трапляється?
— Ні. Як не дивно, не трапляється. Я себе реалізувала повністю, можна сказати, «до дна». Хай працює молодь, а я буду пишатися її успіхами!
— Давайте уявимо, що в Україні існує певна «Рада старійшин нотаріату», яка об’єднує усіх найповажніших нотаріусів з великим досвідом. Хто б туди увійшов разом з Вами?
— Для мене головною, професійною людиною нотаріату вільної України, що дуже багато зробила для цієї професії в перехідний період, стала Людмила Миколаївна Павлова. Приємно згадую нашу спільну роботу над написанням нині діючого Закону України «Про нотаріат». Безумовною душею цього проекту став вельмишановний Володимир Миколайович Черниш. Це людина з великої літери. Який, як ніхто, розумів наші проблеми, а коли був заступником Міністра юстиції, все зробив для запровадження в Україні вільного та самостійного нотаріату, взявши за основу досвід інших прогресивних держав.
— Зараз до Вас продовжують звертатися колеги за порадами?
— Тільки як приготувати гарні млинці на Масляну, або ж як виростити смачні помідори! (сміється – ред.)
— Що є вашим джерелом натхнення, закоханості в життя, гарного настрою?
— Моїм джерелом натхнення є моя дочка, зять, онук, його дружина та правнучка. Люблю готувати найкращі страви для них. Вони відвідують мене кожні вихідні, а я чекаю і намагаюся бути найкращою мамою, тещею, бабусею та прабабусею. Сьогодні – саме це моє натхнення. Мій нотаріат народив культурну спадщину, заради якої я хочу жити!
— Катерино Григорівно, за що Ви любите нотаріат?
— За спілкування з людьми, за можливість обмінятися енергією. Не завжди позитивною, але негатив також чомусь навчає. Між тим, головним є те, що нотаріус допомагає людям, а вони за це йому відверто вдячні!
Бесіду вела Юлія Шешуряк
