НЕПРАВОМІРНЕ ВТРУЧАННЯ У ПРОФЕСІЙНУ ДІЯЛЬНІСТЬ НОТАРІУСІВ: СУДОВА ПРАКТИКА

Нотаріат України, № 4 (35) 2019

Володимир Бірюков, юрисконсульт Нотаріальної палати України

Діяльність правоохоронних органів та суду має бути спрямована на забезпечення правопорядку й законності у суспільстві на основі принципу верховенства права.

Законодавством передбачена процедура звернення правоохоронних органів до нотаріусів в рамках здійснення покладених на них функцій.

Найчастіше це пов’язано з необхідністю отримання тимчасового доступу до документів, які знаходяться в нотаріальному архіві. Така процедура здійснюється в порядку, визначеному чинним кримінальним процесуальним законодавством на підставі ухвали слідчого судді в ході досудового розслідування або суду під час судового провадження.

Натомість в окремих випадках мають місце звернення слідчими до нотаріусів із вимогою надати документи стосовно окремих правочинів чи осіб, без наявності відповідної ухвали слідчого судді, суду. Такі дії здійснюються в супереч із положеннями чинного законодавства. Крім того, з процесуальної точки зору вони є мало ефективними, адже відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Тобто, отримані у нотаріусів документи із порушеннями законодавства не будуть вважатись допустимими доказами у кримінальному провадженні.

Також слід наголосити, що правоохоронні органи не уповноважені здійснювати контроль за професійною діяльністю нотаріусів. Однак існують випадки, коли вони намагались здійснити зазначений контроль.

Зокрема така ситуація стала предметом судового спору в рамках провадження № 11-сс/803/1476/19 у справі № 195/613/18. Підставою для судового розгляду стала ухвала слідчого судді районного суду в Дніпропетровській області від 6 червня 2018 року, якою задоволено погоджене з прокурором клопотання слідчого про призначення перевірки діяльності нотаріуса.

Зазначеною ухвалою було надано дозвіл на проведення перевірки дотримання вимог законодавства України у сфері державної реєстрації прав при вчиненні окремих реєстраційних дій приватним нотаріусом.

Ця ухвала була оскаржена нотаріусом у зв’язку з тим, що істотно порушує вимоги кримінального процесуального закону. В обґрунтування вимог апеляційної скарги нотаріус зазначив, що положення КПК України, зокрема стаття 131 та Глави 20-21, не відносять до компетенції слідчого судді вирішення питання щодо надання дозволу на проведення перевірки дотримання вимог законодавства в сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень. Так, ст. 132 КПК України не передбачає такого заходу забезпечення кримінального провадження, як призначення перевірки, не передбачено порядок розгляду такого клопотання та відсутні норми які б наділяли правом прокурора або слідчого на звернення з такими клопотаннями.

На думку нотаріуса, слідчий суддя, постановляючи оскаржену ухвалу, діяв з перевищенням наданих йому повноважень, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону, тому ухвала підлягає скасуванню, а в задоволенні клопотання слід відмовити.

Апеляційний суд розглянувши скаргу дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності повноважень слідчого та прокурора на звернення до слідчого судді з клопотаннями про призначення перевірок є обґрунтованими.

Зокрема Дніпровський апеляційний суд в ухвалі від 18 жовтня 2019 року зазначив, що в редакції, яка діяла до 15 липня 2015 року, КПК України передбачав такі повноваження в п. 6 ч. 2 ст. 36 і п. 4 ч. 2 ст. 40 КПК України. Однак пп. 12 п. 5 Розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про прокуратуру» з переліку повноважень прокурора (у ст. 36 КПК України) і слідчого (у ст. 40 КПК України) це повноваження було виключено. Закон набрав чинності 15 липня 2015 року.

Таким чином, законодавець визначив, що з 15 липня 2015 року прокурор і слідчий не мають повноважень «призначати ревізії і перевірки».

Крім того, у тому ж пункті Закон України «Про прокуратуру» передбачив: «Недопустимими є також докази, що були отримані …2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень».

Виходячи з цього, законодавець не тільки забрав у слідчого і прокурора повноваження «призначати ревізії та перевірки», але й встановив, що будь-які докази, отримані внаслідок такої «не передбаченої цим Кодексом» перевірки чи ревізії, є недопустимими.

За результатом судового розгляду апеляційна скарга приватного нотаріуса була задоволена, а оскаржувана ухвала про надання дозволу на проведення перевірки дотримання вимог законодавства України у сфері державної реєстрації прав скасована.

Суд постановив нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання слідчого, погоджене з прокурором про надання дозволу на проведення перевірки дотримання вимог законодавства України у сфері державної реєстрації прав у кримінальному провадженні відмовити.

Ухвала набрала законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Таким чином, в даному випадку нотаріусом було захищено свої професійні права від неправомірного втручання з боку інституцій, які за межами своїх повноважень намагались втрутитись у діяльність нотаріуса.

При цьому, для захисту своїх прав нотаріусові знадобилось майже півроку. Залишається сподіватись, що даний прецедент слугуватиме запобіжником від подальших спроб неправомірного втручання у професійну діяльність нотаріусів.