НОТАРІАЛЬНА ТАЄМНИЦЯ VS ЗАПИТ АМКУ: НА ЧИЄМУ БОЦІ ЗАКОН?

Нотаріат України № 2 (2021)

Нотаріальна таємниця – одна із ключових засад нотаріального процесу, яка забезпечує захист приватної інформації. Основним призначенням віднесення інформації до нотаріальної таємниці є захист прав та інтересів осіб, які звертались до нотаріуса.

Захист нотаріальної таємниці визнано одним із фундаментальних принципів системи латинського нотаріату. Європейське законодавство закріплює чіткі  правила щодо охорони нотаріальної таємниці. У більшості країн такі норми взяті за основу, крім того, існує і спеціальне законодавство, що охороняє нотаріальну таємницю та встановлює відповідальність за її порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна таємниця визначена як сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

Виходячи з цього, на нотаріуса (а також помічника нотаріуса) покладається обов’язок зберігати нотаріальну таємницю, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами, і нотаріальна дія (або дія, яка прирівнюється до нотаріальної) не вчинялась (ч. 2 ст. 8 Закону України «Про нотаріат»).

Разом з тим, варто зазначити, що захист приватних інтересів не повинен суперечити захисту інтересів суспільних. У окремих, визначених законом випадках інформація, яка складає нотаріальну таємницю, може бути надана визначеним суб’єктам – суду, правоохоронним та іншим органам.

Питання надання доступу до нотаріальної таємниці врегульовані ст. 8 Закону України «Про нотаріат».

Вказана норма була неодноразово новелізована. Водночас, при внесенні змін до зазначеної статті новели не завжди були узгоджені із вже наявними положеннями. Зокрема, можна зауважити застосування різних термінів, які застосовуються за аналогічним призначенням. Так, в одних випадках застосовується словосполучення «подання інформації нотаріусом», а в інших – «надання інформації нотаріусом». Видається, що такі розбіжності варто усунути і передбачити, що нотаріуси повинні саме «надавати» інформацію, яка становить нотаріальну таємницю, визначеним суб’єктам у порядку передбаченому чинним законодавством.

Така неузгодженість має формальний характер і не може істотно вплинути на захист нотаріальної таємниці, хоча й свідчить про недоліки у законотворчому процесі.

Водночас, на практиці виникають питання, які можуть негативно вплинути на захист нотаріальної таємниці. Зокрема, це стосується практики, яка застосовується Антимонопольним комітетом України і його територіальними відділеннями щодо доступу до інформації, яка становить нотаріальну таємницю.

У зверненнях АМКУ та його територіальних відділень до нотаріусів запитується інформація щодо вчинених нотаріальних дій стосовно окремих осіб, яка відповідно до чинного законодавства належить до нотаріальної таємниці.

В обґрунтування вказаних запитів Антимонопольним комітетом стверджується, що приватний нотаріус відповідає критеріям суб’єкта господарювання за Законом України «Про захист економічної конкуренції», виходячи з чого на приватних нотаріусів як суб’єктів господарювання поширюється сфера дії Закону України «Про захист економічної конкуренції», зокрема стаття 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

Такий підхід суперечить положенням чинного законодавства. Саме тому Нотаріальна палата України зверталась до Антимонопольного комітету України із листом щодо припинення зазначеної практики.

Слід зауважити, що згідно із Законом України «Про Антимонопольний комітет України» АМКУ є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та сфері державних закупівель.

До завдань АМКУ належить участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб’єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

Закон  України «Про захист економічної конкуренції» визначає правові засади підтримки та захисту економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності і спрямований на забезпечення ефективного функціонування економіки України на основі розвитку конкурентних відносин.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) – змагання між суб’єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції»  до суб’єктів господарювання зокрема належать фізичні особи, що здійснюють діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі які здійснюють контроль над іншою юридичною чи фізичною особою.

Натомість, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 55 Господарського кодексу України суб’єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Таким чином, фізичні особи набувають статусу суб’єкта господарювання, якщо вони зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус – це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріус  не може займатися підприємницькою діяльністю, перебувати на державній службі або на службі в органах місцевого самоврядування, перебувати у штаті інших юридичних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів господарських організацій, кредитно-фінансових установ, а також виконувати іншу оплачувану роботу.

У ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначений вичерпний перелік суб’єктів, які, не маючи статусу особи, що здійснює підприємницьку діяльність у розумінні вказаного закону, належать до суб’єктів господарювання. Такими особами є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Як видно, до вказаного переліку не включено нотаріусів.

Висновок: нотаріус не є суб‘єктом господарювання і не може займати монопольне становище; як державні, так і приватні нотаріуси не відповідають критеріям суб’єкта господарювання за Законом України «Про захист економічної конкуренції».

Також необхідно наголосити, що статтею 8 Закону України «Про нотаріат» встановлений перелік осіб, які мають право звернутися до нотаріуса за отримання інформації: фізичні та юридичні особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, органи державної податкової служби, суд, прокуратура, органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу. 

До вказаного переліку, який є вичерпним, не належить Антимонопольний комітет України і його територіальні відділення.

Будь-яке втручання в діяльність нотаріуса,  зокрема з метою перешкоджання виконанню ним своїх обов’язків або  спонукання до вчинення ним неправомірних дій, у тому числі вимагання відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, забороняється і тягне за собою відповідальність відповідно до законодавства (ст. 8-1 Закону «Про нотаріат»).

Відповідно до ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» суб’єкти господарювання, об’єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю, інші юридичні особи, їх структурні підрозділи, філії, представництва, їх посадові особи та працівники, фізичні особи зобов’язані на вимогу органу АМКУ, голови територіального відділення АМКУ, уповноважених ними працівників АМКУ, його територіального відділення подавати документи, предмети чи інші носії інформації, пояснення, іншу інформацію, в тому числі з обмеженим доступом та банківську таємницю, необхідну для виконання Антимонопольним комітетом / відділеннями завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції та про державну допомогу суб’єктам господарювання.

У вказаній нормі виділений лише один вид таємної інформації – банківська таємниця. Виходячи з цього, ст. 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» не передбачає надання на запит АМКУ нотаріусами інформації, яка містить нотаріальну таємницю.

З огляду на викладене, можна констатувати, що як Законом України «Про нотаріат», так і Законом України «Про Антимонопольний комітет України» не передбачено обов’язку надання нотаріусами інформації, яка містить нотаріальну таємницю на запити АМКУ.

Нотаріальна таємниця є важливою складовою захисту приватної інформації, тому доступ до неї може бути наданий лише тим суб’єктам, які визначені чинним законодавством та у встановленому порядку.