ІННА СПАСИБО-ФАТЄЄВА: «Контакт між нотаріусами та науковцями — запорука подолання проблем в нотаріальній практиці»
Інна Спасибо-Фатєєва – доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, професор кафедри цивільного права НЮУ ім. Ярослава Мудрого. Член науково-консультаційної ради при Верховному Суді. Автор великої кількості наукових робіт, присвячених проблемам цивільного, корпоративного, спадкового права, нотаріату. Заслужений діяч науки і техніки України. Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого.
— Інно Валентинівно, основний напрям Вашої наукової діяльності — цивільне право. Як з точки зору науковця можете оцінити якість цивільного законодавства України?
— Цивільне законодавство дуже обширне, розгалужене. В ньому є настільки різноманітні складові (наприклад, право інтелектуальної власності, недоговірні зобов’язання, спадкове право тощо), що охарактеризувати стан всього цивільного законодавства разом неможливо.
Свого часу Цивільний кодекс, прийнятий у 2003 році, явив собою якісний кодифікований закон. На жаль, поступово його доповнювали і різним брудом (наприклад, до ст. 228 про закупівлі), і непродуманими правовими конструкціями (наприклад, право довірчої власності), і явно лобістськими нововведеннями. ЦК постраждав від такого бомбардування з боку сил, далеких від цивілістики. До того ж, суспільні відносини так стрімко розвиваються, що основний цивілістичний закон потребує значного доктринального переопрацювання.
Залишається ще одна причина для постійних проблем (болючий «мозоль» цивілістичного регулювання) — це сумнозвісний Господарський кодекс, який все усихає, але ще дихає, і ніяк ніхто не наважиться на його евтаназію. Та це й не можливо, допоки не буде вирішена низка питань з регулюванням відносин публічної власності, юридичних осіб публічного права та дещо іншого, адже усе це треба десь розмістити, якщо скасовувати ГК.
В цілому ж цивільне законодавство доволі різноманітне. Одні закони більше нагадують інструкції (особливо у сфері корпоративних відносин), другі очевидно писались не правниками. Чимало є законів, сфера регулювання яких перехрещується, тому вони містять багато аналогічних норм. Про це можна говорити довго. Втім, це звичайний процес в правотворчій діяльності.
Погано лише те, що він абсолютно неконтрольований і тому відбувається, наче броунівський рух. Якісь соціальні кола зацікавлені в регулюванні сегменту суспільних відносин, хтось це замовляє і фінансує — з’являються нові закони або нові редакції законів. І навпаки — якщо таких «соціальних сил» немає або їм не вистачає наполегливості й коштів, то зберігається регулювання відносин ще за радянських часів, підлатане під сучасність. Прикладом може слугувати Житловий кодекс.
Можу навіть висловитися таким чином: я не вбачаю наразі об’єктивних і суб’єктивних можливостей вдосконалити і гармонізувати цивільне законодавство. Думаю, що наразі ми приречені існувати в такому еклектичному і вибуховому правовому полі.
— Для того, щоб бути хорошим нотаріусом, потрібно щиро любити цивільне право?
— Усім відомо, що при довгому спільному житті любов подружжя переростає в дещо інше. І це не звичка, не дружба — це відчуття об’єктивної необхідності кожного у співіснуванні. Навіть не так — це вже єдине ціле. Любити чи не любити — так питання взагалі не постає. Це — цілюща волога на запеклих губах; це — еліксир життя; це — бій сердець в унісон; це — відчуття нероздільної єдності. Чи люблю я свої руки або мозок? Ми не замислюємося над цим, а просто існуємо в гармонії із собою. Так само — подружжя. Так само — нотаріус і цивільне право, яке є середовищем буття нотаріуса. Як же нотаріус може його не любити? Він має його облаштовувати, вдосконалювати, при чому не просто із задоволенням, а й вважати це нагальною потребою.
— Одвічний пошук першопричини: слово чи дія, курка чи яйце, теорія чи практика? А що первинно у юриспруденції? Чи життєво необхідно практикуючим нотаріусам підтримувати вогонь теоретичних знань (які, як відомо, часто стоять невиправдано далеко від прикладної діяльності)?
— Ніхто не може працювати нотаріусом без юридичної освіти. І це не виключення, а загальне правило. Бувають, правда, художники-самоучки або барди-любителі «вогнища та пісень». Проте всякій професії слід навчатися, і для цього існують навчальні заклади. Тому ставитися неповажно до тієї інституції, завдяки якій ти став нотаріусом, не допустимо. Без знання того, що таке правочин, заповіт, довіреність, їх форма, загроза недійсності тощо працювати нотаріусом неможливо.
Однак, на навчальному етапі все це, безумовно, подається в надто узагальненому вигляді. А інакше і бути не може, оскільки завданням при наданні вищої освіти є утвердження в принципових основах знань, які потім на практиці будуть застосовуватися автоматично.
Разом із тим, життя настільки різноманітне, що ситуативні складнощі можуть виходити далеко за межі тих типізованих знань, з якими вийшли колишні студенти з університетів. І це нормально. Такі проблемні ситуації мають вирішуватися спільними зусиллями нотаріусів та науковців. Інакше це може призвести до поширення неправильного способу вирішення проблеми, що як хвиля накриває нотаріальну практику через передання по «сарафанному радіо» порад різного роду.
Прикладом може слугувати доволі дивна ситуація, коли нотаріуси повсюдно вважали за необхідне згоду другого з подружжя на відчуження нерухомості, яка була набута одним із подружжя до укладення шлюбу, але кошти на утримання другої сторони цього договору сплачувалися під час перебування у шлюбі. Хтось комусь щось сказав — і понеслось. Так не можна. І склалося це внаслідок нехтування простими науковими істинами про суб’єктів права власності, моменту його набуття тощо, про які чомусь забулось в повсякденній нотаріальній практиці.
Тож погодитися з тим, що наука стоїть невиправдано далеко від практики, я не можу. Це якісь вигадки, поширені серед практиків, які «з висоти свого положення» поглядають на диваків-науковців, а останні — на нотаріусів із їх рутинною роботою. Якщо так і залишити це становище — не буде ладу ані в цивілістиці, ані в нотаріальній практиці. Сподіваюсь, що ми знищимо цю прірву і доведемо, що правильний шлях уперед — лише при спільній праці та єдності зусиль.
— Нотаріальна спільнота мріє про стабільну єдину нотаріальну практику. На Вашу думку, що заважає нотаріату отримати цю «чашу Грааля»?
— Мрія про єдину нотаріальну практику — це мрія про ідеал, який завжди є недосяжним. Тим не менш, треба прагнути до цього. Ідеалу досягти все одно не вдасться, але подолати чимало складнощів на цьому шляху можна і потрібно. За моїми спостереженнями, у правничій площині стали переважати тенденції до уніфікації, що знаходить свій прояв у поширенні модельних статутів, примірних, типових чи зразкових договорів, різноманітних стандартів тощо. Тож нотаріат як сегмент широкого правничого загалу не знаходиться в стороні від цих процесів. Більше того, він, як мало хто інший, близький до універсальних механізмів у своїй діяльності, оскільки це відповідає його призначенню. І навпаки — ситуація, за якої нотаріальна практика матиме допустимий коефіцієнт відхилення від такого універсального підходу, буде невірним шляхом.
А щодо причин, які заважають нотаріату отримати цю «чашу Грааля», то вони, на мій погляд, лежать у суб’єктивній площині. Нотаріуси, на відміну від колег-правників із інших юридичних площин (суддів, адвокатів), не просто дослуховуються до порад вищих інстанцій, а чекають різноманітних роз’яснень і слідують їм, навіть якщо часом й усвідомлюють їх помилковість. Тож левова частина причин того, що заважає нотаріату сформувати єдину практику, на мою думку, становлять непродумані консультації, поради, роз’яснення Міністерства юстиції, яких було чимало. Сподіваюсь, що зараз тенденція до подолання такої ситуації вже не просто намітилась, а й укріпилась.
— Нотаріальна практика і наука: хто кому більше потрібен — науковці нотаріусам чи навпаки?
— Між наукою та практикою ніколи не повинно бути конфлікту. Звідки взялось штучне генерування прірви між науковцями та практикуючими юристами — можна лише здогадуватися. Не виключаю, що в цьому є й вина науковців, які часто відірвані від практики. Тому нотаріусам здається, що все, що виходить від науковців, є високими матеріями, які їм не потрібні. Це, звичайно, помилкова симптоматика. Звісно, що науковець не знає і не прагне знати тонкощі нотаріального діловодства та чогось подібного. Проте основоположні знання нотаріус черпав і черпає з науки.
Так, сама по собі нотаріальна практика не здатна відповісти на питання про те, чи можна укладати договір дарування, в якому позначається на передання обдарованим дарунка в користування третій особі. Або про недійсність заповіту, посвідченого нотаріусом з порушенням вимог закону про нотаріальний округ. Або про відповідальність нотаріуса за недбалість. Можна наводити безкінечну кількість прикладів, коли відповіді на ці питання може надати лише науковець. В свою чергу, науковці мають спиратися на нотаріальну практику і враховувати ті складнощі, про які їм повідали нотаріуси, для осмислення ситуації, її аналізу та, можливо, подолання на рівні судової практики або навіть шляхом змін до нормативно-правових актів.
— Як можна поліпшити контакт між нотаріусами та науковцями? Які спільні цілі можуть посприяти єдності?
— Контакт між нотаріусами та науковцями — запорука подолання проблем в нотаріальній практиці.
Це можливо через ті заходи, які завжди провадились і провадяться за участю нотаріусів та науковців: круглі столи, семінари, а зараз вебінари. Свого часу, коли я часто брала участь у різних заходах, що організовувалися нотаріальною спільнотою, перед виступом я готувалась, спираючись на ті питання, які мені надсилали нотаріуси, щоб виступ був цікавим і корисним. І ціль єдина — зняти ці питання, зробити можливим вирішити не лише конкретне питання, яке постало у нотаріуса, а вказати спосіб для відповіді на аналогічні питання. Не лише порадити, як вийти з конкретної ситуації, а підказати, як не потрапляти в неї.
Науковцям інколи закидають, мовляв, що ви нам там розказуєте — краще відповіли б на конкретні питання. Але це глухий кут, нотаріальний примітивізм. Допоки нотаріус буде так думати, він постійно наражатиметься на численні питання і не знатиме, як їх вирішувати. А якщо нотаріус підніметься до осмислення суті проблеми, на яку йому вкаже науковець, то й питань потім не виникне.
— Можна стверджувати, що на деструктивне різноманіття підходів у діяльності нотаріусів частково впливає суперечлива практика вищих судів?
— Думаю, що почасти це є причиною, але почасти. Якби нотаріуси (нехай не монолітно, але доволі згруповано) провадили свою позицію, і ця позиція була би виважена і обґрунтована, то впевнена, що судові інстанції дослухалися б до неї. Як науковець я маю певний досвід співпраці з Верховним Судом України та колишніми Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ, Вищим господарським судом, а нині — з Верховним Судом, де маю честь бути членом науково-консультаційної ради. І можу завірити, що проблемні питання вищими судовими інстанціями обговорюються ретельно і професійно. І якщо, наприклад, моя позиція не була сприйнята Верховним Судом, то я вважаю це своїм недоопрацюванням, адже я не змогла навести такі аргументи, які були б переконливими. Нерідко з часом ВС відмовляється від своєї правової позиції і висловлює протилежну. В цьому разі поряд із задоволенням від того, що все-таки твоя точка зору переважила, звичайно, прикро, що від зміни правової позиції постраждали чимало людей, яких суд свого часу не захистив, і навпаки, неправомірні вимоги яких були підтримані судом.
Але це питання надто проблемне для всього суспільства, щоб висловлюватися однозначно з приводу того, як його вирішити. Звичайно, бажано подолати цей процес, коли ВС висловлюються одним чином, а потім (без змін законодавства) — протилежним. Такі помилки не допустимі. Втім слід висловитися за те, що судді Верховного Суду все більше уваги приділяють мотивації, все грунтовніше проникають у сутність спору, застосовують доктрини. Є надія, що все владнається.
— Ситуація з пандемією спонукала усіх переходити на онлайнінструменти роботи. Як склалися Ваші стосунки із Zoom та дистанційним професійним спілкуванням?
— Будучи цілком прихильницею класичної освіти і класичного спілкування, тим не менш, не можу не зазначити на переваги онлайн-заходів, які дозволяють: (а) оперативно зреагувати на ті чи інші проблеми, зібратись і обговорити їх; (б) залучити науковців та фахівців, які без переміщення у просторі нададуть поради і бачення; (в) довести все це до широкого загалу; (г) продемонструвати рівень спікера; (д) відповісти на якомога більше питань тощо.
Я та наша ГО «Цивілістична платформа» провела низку заходів із участю колег-науковців із Київського університету ім. Т.Шевченка, судей Верховного Суду і апеляційних судів, Верховної Ради України, Асоціації правників України, Міністества юстиції та інших суспільних та громадських інституцій. Реакція на них позитивна, що доводить відвідування та перегляд нашого Telegram-канала «Civil Law Platform» та YouTube-канала. Задля покращення форм онлайн-спілкування з’явився сайт cp.org.ua, на якому розміщуються s відповіді на різні питання, і наукові висновки, і публікації тощо.
— Які ще цікаві джерела інформації з цивілістики порадите нотаріусам?
— Наприклад, 12-томний науково-практичний коментар ЦК під моєю редакцією. Зараз виходить новий том 1, перепрацьований і доповнений, в який увійдуть колишні томи 1-3 коментаря 2009 року видання. Також користується попитом серія монографій «Харьковская цивилистическая школа», що складається з 8 томів, серед яких є присвячені спадковому праву, праву власності, договору тощо. Цикл коментарів судової практики — ви
дані коментарі «Позовна давність» (2017 рік), «Недійсність правочинів» (2018 рік), «Захист права власності» (2019 рік) під моєю редакцією. Зараз запроваджено цикл тематичних проектів згідно із нагальними потребами практики. Методика їх така: проведення вебінару на певну тематику і видання збірки статей та коментаря судової практики. Наразі підготовлено таку збірку на тему «Правомірні очікування». Готуються до друку збірки на теми «Добросовісність в цивільному праві», «Дифамація» та інші. Стежте — інформація буде на Telegram-каналі та на сайті.
— Роботу із юридичними особами (реєстрація, статути тощо) нотаріуси рідко відносять до улюбленої. Наше корпоративне право настільки заплутане?
— Я би не характеризувала його як заплутане, тим більш для тих цілей, для яких до корпоративних правовідносин залучається нотаріус. Корпоративне законодавство постійно вдосконалюється — це факт. Водночас не всі зміни законодавства, на мій погляд, коректні та продумані.
З деякими з них я ніяк погодитися не можу. Прикладом може слугувати Закон «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» як у цілому, так і зокрема його ст. 23, в якій перлина на перлині. Не можна не вказати на ті позитивні зміни, які відбулися в регулюванні корпоративних відносин завдяки судовій практиці. Саме правові позиції Верховного Суду дорівняли пріснозвісні приватні підприємства до господарських товариств, що зробило можливим зрозуміти хоча б те, з чим укладатимуться правочини — з часткою в статутному капіталі чи з майном цього підприємства. Було вирішено й тривале непорозуміння з правом подружжя на частку в статутному капіталі товариства, учасником якого виступає лише одне з подружжя.
Чимало й інших позитивів можна навести з практики Верховного Суду. Взагалі, ми цьому питанню приділяли багато уваги і випустили два коментаря судової практики із корпоративних спорів: «Корпоративні спори: Аналіз судової практики» (За ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. Харків: Право, 2018); «Корпоративні спори: правові позиції Верховного Суду та коментарі науковців» (За заг. ред. І.В. СпасибоФатєєвої. Харків: ЕКУС, 2019), на які я отримала багато позитивних відгуків.
— Торкнемося такого, можливо, болючого питання, як юридична освіта. Скільки критики останнім часом у цей бік, і скільки реформ планується… Все Ваше професійне життя пов’язане із освітньою діяльністю, тому Ваша думка дуже цінна. Тож чи справді в Україні так неякісно готують правників?
— Це дійсно болюче питання. Я закінчувала вечірній факультет Харківського юридичного інституту, а мій батько свого часу — заочний. Я пам’ятаю, як він готувався до занять, як писав контрольні роботи, здавав іспити. Все це було справжнім, достойним. У нас на вечірньому факультеті заняття не відрізнялися від стаціонару, крім часу проведення. Ми після роботи йшли на лекції та заняття, всі користувалися бібліотекою.
Що ми маємо зараз? Таке враження, що навчається немало тих, хто взагалі має низький коефіціент IQ. При тому, що студент може користуватися всіма доступними матеріалами — відеолекціями, даними реєстру судових справ, статтями в електронній формі з бібліотеки та з Інтернету. Але процент тих, хто це насправді робить, дуже і дуже низький. Давно назріла необхідність іншої побудови груп — сильних та слабких, з відповідною межею оцінювання.
Зрозуміло, що проблеми навчання не існують самі по собі, а пов’язані зі скороченням кількості студентів, а тому й необхідності скорочення викладачів. Відбувається боротьба за студентів і побоювання їх втратити, бо від цього залежить заробітна плата викладача. Все це не може не відбитися негативно на якості готування правників. Минули ті часи, коли важко було поступити до юридичного вузу. Нині їх стільки! І всі закликають, як «зазивали» до ресторану. Юридична освіта перестала бути елітною. Це вже якийсь «базар-вокзал».
Другий бік цієї проблеми у тому, що в Україні стільки кандидатів та вже і докторів наук за юридичною спеціалізацією, і зокрема з цивілістики, що якщо порахувати на душу населення, то я думаю, ми будемо на провідному місці у світі. Але це аж ніяк не показник того, що науковці та викладачі дійсно відповідають цим статусам. Достатньо почитати ті статті та дисертації — і все одразу зрозуміло… Показово те, що для обговорення певної проблематичної тематики інколи ні до кого й звернутися, хоча захищені сотні дисертацій. Тож, як говорив наш перший Президент, «маємо, що маємо». Ми послідовно йшли до цього становища, і тому не дивно, що ми в ньому опинилися.
Щодо реформ, то я не тішу себе ілюзіями. А ті, хто справді прагне отримати знання, а не диплом, можуть це зробити у провідних юридичних навчальних закладах України і на тих заходах, які провадяться ентузіастами (різного роду вебінари, відкриті лекції і навіть курси за спеціалізованими програмами). Я все більше задумуюсь над тим, щоб цим зайнятися.
— Поділіться секретами Вашого натхнення працювати. Де берете, як зараз модно говорити, ресурс?
— По-перше, цивільне право є тим «бульйоном», в якому я варюсь вже багато років, і всі мої професійні досягнення пов’язані з ним. Я виростила і випестувала багато учнів, якими я пишаюсь. Мені є з ким спілкуватись. Це однодумці, це правники високого гатунку. Погодьтесь, це вже багато значить, оскільки без середовища, в якому тебе розуміють, ніхто не може розкрити свій потенціал. У нашій дружній фаховій спільноті є все для того, щоб професійне життя рухалося в належному напрямку. По-друге, в мене є ті заняття, без яких в сучасному метушливому і навіть страшному світі важко залишитися нормальною людиною — це іконопис та власний садочок, в якому я з насолодою вирощую рослини. Але головне — це завжди ходити під Богом і постійно це відчувати. Більш міцнішого ресурсу ні в кого ніколи не існувало.
— Найактуальніша порада нотаріусам від науковця?
— Мислити. Аналізувати. Не відвертати наукові позиції, а користуватись можливістю спілкування із науковцями на взаємну користь.
Бесіду вела Юлія Шешуряк
