ГАЛИНА ЛУБЯКОВА: «Я НЕ ПРОСТО ПРАЦЮЮ НОТАРІУСОМ, Я ЖИВУ НОТАРІАТОМ»
Галина Михайлівна Лубякова — серед найшанованіших нотаріусів Житомирщини, адже присвятила нотаріату вже 56 років. Із 1997 року працює приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу, а розпочинала свою трудову діяльність із 1967 року у Першій житомирській держнотконторі. За час своєї професійної діяльності має значну кількість відзнак та грамот, внесена до «Золотої книги нотаріату України».
— Галино Михайлівно, що для Вас означає бути «легендою нотаріату»?
— Слово «Легенда», на мою думку, звучить голосно. Та мені, звісно, дуже приємно, що я маю змогу працювати, допомагати людям у вирішенні їх питань, а також передавати свій досвід молодшому поколінню нотаріусів.
— Як доля привела Вас у нотаріат?
— Я росла у сільській місцевості. У мене завжди було бажання пізнавати щось нове, в школі навчалася на відмінно, неодноразово отримувала грамоти та заохочення, тому завжди мріяла про непросту професію. Оскільки моя родина була не дуже заможною, то вступ до інституту довелося відкласти. Я дізналася про курси секретарів-друкарок і вирішила спробувати підкорити собі друкарську машинку.
Після закінчення курсів одержала свідоцтво та влаштувалася на роботу секретарем Першої ДНК. Робота була доволі складною, але дуже цікавою. Завдяки дружньому та високопрофесійному колективу працівників нотконтори моя робота мені подобалася все більше і більше.
Спілкуючись з нотаріусами, спостерігаючи за їх роботою, я зрозуміла, що теж можу і хочу допомагати людям у вирішенні їх життєвих питань. Це і спонукало мене вступити на заочне навчання до Харківського юридичного інституту (сьогодні це відома на всю Україну НЮАУ ім. Я. Мудрого). І ще під час навчання я була призначена на посаду старшого державного нотаріуса Другої ДНК, на якій пропрацювала впродовж 20 років.
— З якими мріями Ви обирали юридичну спеціальність?
— Я дуже хотіла, щоб мої батьки та вчителі мною пишалися. Мріяла, в першу чергу, стати прикладом для своїх дітей, а також, як я вже зазначила, завжди мріяла допомагати людям. Тому, обираючи спеціальність, я точно знала, що хочу працювати саме нотаріусом. Мені подобалося вирішувати складні нотаріальні питання, а вдячність клієнтів за твою працю — це найвища нагорода, і це просто неймовірні відчуття.
— Після 30 років у державному нотаріаті — чому вирішили стати приватним нотаріусом? Чи виправдав приватний нотаріат Ваші сподівання?
— Приватний нотаріат був чимось новим, а нове є завжди цікавим. Проте вирішальним аспектом стало те, що заробітної плати державного нотаріуса на той час не вистачало для якісного життя… Хотілося кращого, щоб заробітна плата відповідала виконуваній роботі та виправдовувала високу професійну відповідальність. Тому, коли з’явилася можливість стати приватним нотаріусом, я довго не вагалася. І скажу чесно, жодного разу не пожалкувала про прийняте рішення. А взагалі вважаю, що нотаріат має бути єдиним.
— Коли Україні варто врешті перейти на єдиний нотаріат?
— На мою думку, це необхідно зробити обов’язково, але тільки після того, як буде визначена подальша доля державних нотаріусів, зокрема, щодо організації робочого місця, розподілу спадкових справ, зберігання архіву тощо. Це має відбуватися максимально комфортно як для нотаріусів, так і для наших громадян.
— Цікаво дізнатися про Вашу діяльність як члена ВККН — наскільки це складно морально?
— Сама участь у складі Комісії не була складною, проте морально було дійсно дуже важко, адже переживала за кожного нотаріуса, щодо якого ставилося питання про його подальшу долю у професії. Не тільки я, а й усі члени Комісії завжди намагалися зрозуміти, чому нотаріус так вчинив, що його до цього спонукало. Завжди намагалася поставити себе на місце того нотаріуса і думала, а як би я вчинила. В будь-якому випадку, професійна етика та нотаріальна гідність завжди були першочерговими.
— Чи адекватне наразі в Україні ставлення суспільства до нотаріату?
— На мою думку, нотаріат в очах громадян є дуже недооціненим, адже більшість з них вважає, що нотаріус ставить тільки підпис, печатку і отримує за це гроші. На жаль, мало хто знає, яку колосальну роботу повинен проробити нотаріус перед тим, як видати людині на руки готовий документ.
Сьогодні нотаріус працює з численною кількістю реєстрів. Щоб посвідчити елементарний договір, необхідно здійснити перевірку щонайменше у 8-ми реєстрах. А яку колосальну відповідальність несе нотаріус за кожний виданий ним документ!
Взагалі, люди стали більш дратівливими, нетерплячими, не хочуть розуміти, що не завжди можливо посвідчити те, що їм хочеться, що нотаріус при вчиненні нотаріальної дії в першу чергу керується законом. Окрім того, звісно, сьогодні великий відбиток залишає війна.
— Яку основну пораду Ви дали би початківцям у нотаріальній професії?
— В першу чергу — бути людиною, але не забувати, що ти нотаріус, тому повинен стояти на захисті інтересів кожного громадянина, і тільки законним шляхом. Не піддаватися жодним вмовлянням клієнтів вчинити нотаріальну дію, якщо вона суперечить закону.
— Ви народилися у повоєнні роки. Чи пам’ятаєте з дитинства розповіді старших родичів про Другу світову війну? З яким настроєм переживаєте наші воєнні реалії?
— Так, пам’ятаю. Мої батьки багато розповідали про те, як було важко під час Другої світової війни, скільки було вбитих і закатованих тими нелюдами. Ніхто і подумати не міг, що це жахіття може повторитися.
Коли я почула перший вибух, спочатку навіть не хотіла вірити в те, що це все відбувається насправді. Усвідомлення того, що дійсно почалася війна, прийшло не одразу. Не розуміла, як так — 21 сторіччя і війна, та ще й війна з сусідом.
Який може бути настрій? Я кожного дня на власні очі бачу наших захисників, які звертаються до мене за вчиненням нотаріальної дії, багато з них поранені, багатьох, кого знала особисто, вже немає в живих. Вони ж для мене, як діти… Часто не витримую і виходжу зі свого кабінету в інший — плакати.
Морально дуже важко. Особливо важко дивитися в очі батькам, які втратили на війні своїх дітей, а також дітям і дружинам загиблих. Дуже хочеться якнайшвидшої нашої перемоги.
— Як зараз працюється нотаріусам у Житомирі? Яким чином відчутний вплив війни у видах нотаріальних дій?
— Нотаріат — це апріорі не легка професія, а тим більше зараз, під час воєнних дій. Кожного дня йду на роботу і думаю: хоч би не було сигналу тривоги, адже тоді потрібно переривати вчинення нотаріальної дії і піклуватися про безпечне місце для перебування, в першу чергу клієнтів, а потім вже й своє. Також завжди переживаю за збереження печатки, бланків та документів нотаріального архіву. І так кожний нотаріус, незалежно від місця здійснення нотаріальної діяльності.
Стосовно видів нотаріальних дій, то побільшало засвідчення справжності підписів на заяві про згоду батьків на виїзд дітей за кордон, адже громадяни намагаються вивезти своїх дітей в безпечне місце, подалі від війни. Також громадяни частіше стали звертатися за засвідченням вірності копій документів, особливо військові й ті, кому необхідно подавати документи до військомату.
Особисто у мене зменшилася кількість договорів купівлі-продажу нерухомого майна, але збільшилася кількість заведених спадкових справ та, відповідно, виданих свідоцтв про право на спадщину. А хотілося б навпаки. Хотілося б, щоб люди не втрачали своїх рідних та близьких, щоб раділи кожному прожитому дню, але ж ті кати, ті нелюди забрали у нас спокійне мирне щасливе життя… Сподіваюся і вірю, що покараний буде кожний, хто причетний до цієї ганебної війни.
— Нотаріус щодня близько контактує з людьми, тому певно Ви помітили, як змінився психологічний стан українців за останній рік?
— Звісно, помітила. Ця війна залишила відбиток в серці кожного українця. Ми стали більше цінувати життя, радіти простим речам, стали більш згуртованими. Але вже немає тієї радості на обличчі громадян, як раніше. Навіть якщо і радіємо, то посмішки наші сумні, з гіркотою. Але ж ми, українці, незламний народ, як писав Павло Тичина:
«Я єсть народ, якого Правди сила ніким звойована ще не була. Яка біда мене, яка чума косила! — а сила знову розцвіла».
От і я вірю, що ми переможемо у цій війні, розквітне наша Україна назло усім ворогам. Вірю, що якщо не ми, то наші діти і внуки обв’язково мають бути щасливими!
— Поділіться, будь ласка, секретом щасливого професійного життя нотаріуса.
— Особливого секрету немає, просто необхідно любити свою професію. Жодного разу не пожалкувала, що обрала саме цю стежину. Я не просто працюю нотаріусом, я живу нотаріатом.