КНИЖКОВА ПОЛИЦЯ НОТАРІУСА. ВІКТОР ДОБРОЛЬОЖА

Нотаріат України № 2 (33) 2019

Читач: Віктор Доброльожа, приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу

Книга: «Маруся», Василь Шкляр

На відміну від Орлеанської Діви, що воювала іконою, українська Маруся  доводила свою правду кулею. Саме так характеризує свою героїню Василь Шкляр, котрий відмовився (!) отримувати Шевченківську премію в галузі літератури з рук президента Віктора Януковича.

Олександра Соколовська (більш відома під псевдо «Маруся»)  народилася у 1902 році на Житомирщині, в багатодітній родині, що власним коштом створила й утримувала місцеву українську гімназію. Коли на рідний край посунула навала «братів-визволителів» (загони Червоної гвардії з одного боку, війська Денікіна з іншого), троє братів дівчини один за одним склали голови в запеклих визвольних змаганнях за Україну. Після цього 17-річна Олександра очолила потужний повстанський загін, який вів непримиренну боротьбу одразу на декількох фронтах (проти «білих», поки ті не «почервоніють», і проти «червоних», поки ті не «побіліють»), беручи участь і у визволенні Києва в складі Української Галицької армії, боях за Радомисль, Житомир тощо.

Саме на честь родини Соколовських (батько яких очолював штаб повстанців) вже в період декомунізації було названо одну із вулиць м. Житомира. До речі,  неподалік нашого міста у 1985  році співробітники КДБ віднайшли криївку отаманки Марусі. Проте ні могили дівчини-патріота, ні достеменних відомостей про дату й місце її загибелі не існує до сьогодні. Все це, у сукупності із багатоманітністю й неоднозначністю версій про обставини смерті Марусі, лише підкреслює легендарність й непересічність цієї історичної постаті, яку очевидець описував так: «…була  вона у чоботях з острогами, короткій спідниці, синій чумарці і сірій шапці з червоним шликом, уздовж якого виписано чорнилом: «Смерть ворогам України!».

Важко не погодитися із такою рецензією цього твору, яку віднайшов на одному із книжкових порталів: «Для мене Василь Шкляр, як Тарантіно, тільки в літературі. Море крові, гори трупів, реальність, що межує з божевіллям». Проте, на відміну від голлівудського екшену, в романі Шкляра за кожною подією міститься історичний факт. Саме тому ця книжка може розглядатися в якості адаптованого посібника із новітньої історії України, адже описує буремний 1919-й, коли терени неньки-України боронили сотні повстанських загонів.

Читаючи «Марусю», ти отримуєш все: бойові звитяги і романтичні стосунки героїв, непорушність побратимства по зброї і підступність зради, історичну  відповідність гостросюжетному розгортанню подій та справжнє зачарування українською мовою, якою автор неперевершено змальовує маловідомі широкому загалу сторінки нашої недалекої минувшини.

А ще я в захопленні від чудового післясмаку прочитаного і пережитого, а тому раджу колегам, їхнім друзям,  рідним і близьким цей знаковий літературний твір для прочитання. Це, у свою чергу, дозволить усвідомити тим, хто мав сумнів, і вкотре переконатися тим, хто вже знає, –  українська література існує!  А  якісна, високохудожня  література світового рівня можлива лише у справді суверенній і незалежній державі, котра ось уже шостий рік поспіль народжується у нерівному двобої із залишками Російської імперії. Україна нині, як і 100 років тому, перебуває в небезпеці та потребує захисту і єднання зусиль її захисників.  У цьому беззастережно переконуєшся, вкотре перечитавши роман Василя Шкляра  «Маруся».